Читати книгу - "Лоліта"

17.

Гладiй Гастон, хоч украй химеризований, проте любив робити подарунки — дарунки також трiшки надзвичайнi або принаймнi незвичнi, на його примхливий смак. Помiтивши якось, що зламалась моя скриня для шахiв, вiн наступного ж ранку прислав менi, з одним зi своїх катамiтикiв, мiдний ларець: по всьому дашку його йшов складний схiдний вiзерунок, i вiн вельми надiйно замикався на ключ. Менi було досить одного погляду, щоб упiзнати в ньому дешеву шкатулку для грошей, що зветься "луїзетта", котру мимохiдь купуєш де-небудь в Малазi чи в Алжирi та з котрою потiм не знаєш потiм, що робити. Шкатулка виявилась надто пласкою для моїх громiздких шахiв, та я її зберiг — для зовсiм iншої потреби.

Бажаючи розiрвати мереживо долi, яке, як я смутно вiдчував, обплутувало мене, я вирiшив (попри всю неприховану досаду Лолiти) провести зайву нiч у Каштанових Котеджах. Остаточно вже прокинувшись на четверту годину ранку, я впевнився, що дiвчинка ще спить (розкривши рота, неначе сумливо вдивляючись у безтямне дивацьке життя, яке ми все ж так-сяк збудували для неї), i що дорогоцiнний вмiст "луїзетти" в безпецi. Там, дбайливо загорнутий в бiлий вовняний шарф, перебував кишеньковий пiстолет: калiбр — нуль тридцять два, вмiст — вiсiм набоїв, довжина — близько одної дев'ятої росту Лолiти, держиця — горiхова в клiтину, сталева вiддiлка — цiлком воронована. Я його успадкував вiд покiйного Гарольда Гейза разом з каталогом, де в одному мiсцi, зi спокiйним невiглаством, зазначалось: "так саме добре корисний по вiдношенню до будинку й автомобiля, як i до особи". Вiн був у шухлядi, готовий до негайного застосування щодо особи чи осiб; курок був цiлком зведений, та "рухомий запiр" був на запобiжнику задля протидiї ненавмисному спуску. Не слiд забувати, що пiстолет є фрейдистичний символ центральної правiтцiвської кiнцiвки.

Мене тепер тiшило, що вiн у мене з собою, — й особливо тiшило те, що я навчився ним користуватись два роки тому, в сосняку бiля мого й шарлоттиного, схожого на пiсковий годинник, озера. Фарло, з яким я ходив по цьому глухому лiсу, стрiляв досконало i йому вдалось поцiлити з кольта в колiбрi, хоч треба сказати, що в сенсi трофея залишилось вiд пташки небагато — лишень купка райдужного пуху. Огрядний екс-полiцiянт, на прiзвище Крестовський, котрий в двадцятих роках спритно застрелив двох збiглих арештантiв, раз якось приєднався до нас i наповнив ягдташ мiнiатюрним дятлом — вбитим, до речi, в таку пору року, коли полювання було цiлком заборонене.

В порiвняннi з цими завзятими стрiльцями я, звичайно, був новачок i все хибив, ба зате iншого разу, коли я ходив один, менi пощастило поранити бiлку. "Лежи, лежи", шепнув я моєму портативному компактному дружковi, й випив за його здоров'я глинок джинанаса.

18.

Читач тепер має забути Каштани й Кольти, щоб прослiдувати за нами далi на захiд. Найближчi днi були позначенi рядом сильних гроз — або, можливо, одна й та сама гроза просувалась через усю країну важкими жаб'ячими скачками, й ми так само не здатнi були її струхнути, як сищика Траппа: адже саме в цi днi передi мною постала загадка Ацтеково-Червоного Яка з вiдкидним верхом, яка цiлком затулила собою тему лолiтчиних коханцiв.

Цiкаво! Я, котрий ревнував її до кожного стрiчного хлопчака, — дивно, як я неправильно тлумачив указiвки рока! Можливо, за цю зиму мою обачнiсть приспала скромна поведiнка Лолiти; та в усякому разi навiть божевiльний ледве був би таким дурним, щоб припустити, що якийсь Гумберт Другий шпарко женеться за Гумбертом Першим та його нiмфеткою, пiд акомпанемент завiсових потiшних вогнiв, через великi й вельми незгляднi рiвнини. В мене тому й з'явилася здогадка, що вишневий Як, що був миля за милею на дискретнiй вiдстанi вiд нас, керований був сищиком, котрого якийсь дозвiльний клопотун найняв з метою встановити, що саме робить Гумберт Гумберт зi своєю малолiтньою пасербицею. Як бува зi мною в перiоди електричних коливань в атмосферi й потрiскуючих блискавиць, мене гнiтили галюцинацiї. Припускаю, що це було щось, суттєвiше за галюцинацiї. Менi невiдомо, який дурман вона чи вiн поклали в мiй джин, та вiн погано подiяв, i вночi я чiтко почув легкий стук у дверi котеджу; я розчахнув їх i водночас помiтив, що я зовсiм голий i що на порозi стоїть, блiдо мерехтячи в просоченому дощем мороцi, чоловiк, який тримає перед обличчям маску, зображаючу Чiна, гротескового детектива з випнутим пiдборiддям, пригоди якого друкувалися в комiксах. Вiн видав глухе реготання й утiк; я ж, хитаючись, вернувся до лiжка й одразу заснув знову, — i як не дивно, менi й досi не ясно, чи була це дiйснiсть чи дурманом викликане видiння. Втiм, я вiдтодi досконально вивчив особливий гумор Траппа, й це менi здавалось доволi правдоподiбним його зразком. О, як це було грубо задумано й конче безжально! Якийсь комерсант, думаю, заробляв на тому, що продавав цi маски популярних почвар i йолопiв. Адже помiтив я наступного дня, як два хлопчини рились в смiтнику й примiряли машкару Чiна? Збiжнiсть? Результат метеорологiчних умов? Будучи вбивцею, маючим разючу, та нерiвну, норовисту пам'ять, не можу вам сказати, милостивi мосьпанi та панове, з якого саме дня я знав достовiрно, що за нами рушить вишневий Як з вiдкидним верхом, проте я пам'ятаю той перший раз, коли я зовсiм ясно побачив водiя. Якось надвечiр я повiльно їхав крiзь струмливу зливу, весь час бачачи червоний привид, який танув i трiпотiв вiд сластолюбства в мене в боковому люстерку. Та ось шумний потiк полегшав, застукав дрiбно, а там i зовсiм урвався. Продершись крiзь хмари, слiпуче сонце хльостонуло по всьому шосе; менi захтiлось купити чорнi окуляри, i я зупинився при бензозаправному пунктi. Те, що вiдбувалось, здавалось менi хворобою, злоякiсною пухлиною, проти якої нiчого не можна було вдiяти, а тому я змислив попросту iгнорувати нашого зимнокрового переслiдувача, який в закритому виглядi, зупинився трохи позаду нас, при якiйсь кав'ярнi чи барi з лайдацькою назвою: "ТУРНЮРИ", а нижче: "Потанцюйте тур з Нюрою". Машину мою напоїли, i я