Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

Таким чином, у цих випадках, закон не містить обмежень, при наявності правових підстав на звільнення цих осіб від відбування певних видів покарання з випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК), як при застосуванні правил, передбачених ст. 71 КК, так і при застосуванні правил, передбачених ч. 3 ст. 72 КК. Між тим, при застосуванні правил, передбачених ч. 3 ст. 72 КК, суд повинен, на наш погляд, скасовувати, наприклад, звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК) або умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК), оскільки, по перше, закон (ч. 3 ст. 72 КК) вимагає, щоб ці покарання виконувалися, тобто особи не продовжували находитися в стані звільнення від відбування покарання, а по друге, інше рішення суперечило би також вимогам інституту судимості, зокрема, п. 2 ст. 89 КК проте, що жінки, засуджені відповідно до ст. 79 КК, не мають судимість, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину, а також ч. 3 ст. 90 КК, проте, що строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення особи від відбування покарання. В цьому випадку погашення судимості повинно здійснюватися з моменту набрання законної сили новим обвинувальним вироком, окремо за кожний злочин, виходячи зі ступеня тяжкості злочинів, виду покарання за правилами, передбаченими ст. 89 КК.

Однак ми погоджуємося з тим, що ці складні питання в теоретичному аспекті і потребують більш детального дослідження як вченими так і практичними робітниками, а тому рано по них ставити крапку.

Ще більш складною є ситуація, коли в цих випадках, як за попереднім вироком, так і по новому вироку, призначалися додаткові види покарань.

Приклад: Місцевий суд вироком від 03.09.2007 р. засудив К., раніше судимого 24.04.2007 р. за ч. 4 ст. 191 КК, ч. 2 ст. 366 КК до покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з майновими цінностями строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування основного покарання, — за ч. 1 ст. 366 КК до стягнення штрафу в розмірі 550 грн. з позбавленням права займати зазначені посади строком на 2 роки. Із матеріалів справи вбачається, що К. вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК, в червні 2005 р. Враховуючи вимоги, передбачені ч. 3 ст. 72 КК, згідно з яким основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно, суд не застосував ч. 4 ст. 70 КК до цих видів покарань[302].

На нашу думку, місцевий суд не врахував того, що засудженому були призначенні додаткові покарання одного виду як за попереднім вироком, так і за наступним вироком, а правила, передбаченні як ч. 3 ст. 72 КК, а також роз’яснення Верховного Суду України проте, що коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається (п. 23 постанови Пленуму)[303], стосуються тільки основних видів покарань. В цьому випадку суд повинен був призначити остаточне додаткове покарання за сукупністю злочинів за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК, і на підставі ч. 3 ст. 70 КК приєднати його до одного із основних покарань.

На наш погляд, вказівка про застосування правил, передбачених ч. 3 ст. 72 КК у резолютивній частині вироку, може бути наступною. Припустимо, що за попереднім вироком від 01.02.2007 р. особа була засуджена до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки із звільненням від відбування покарання з випробуванням. Під час іспитового строку вона вчинила новий злочин за який новим вироком від 01.05.2007 р. їй було призначено покарання у виді стягнення штрафу в розмірі 850 грн. і суд в даному випадку повинен застосувати правила, передбачені ч. 3 ст. 72 КК. В останньому вироку повинно бути, зокрема зазначено: «На підставі ч. 3 ст. 72 КК невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 01.02.2007 р. у виді 3 років позбавлення волі і призначене покарання за вироком від 01.05.2007 р. у виді стягнення штрафу у розмірі 850 грн. — виконувати самостійно»;

Деякі попередні висновки:

1) основні покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. В цих випадках покарання призначається на підставі ч. 3 ст. 72 КК з застосуванням принципу самостійного призначення і виконання покарання;

2) оскільки між ч. 3 ст. 72 КК та правилами, передбаченими ст. 71 КК, існує колізія, то в цих випадках ці правила разом не застосовуються і посилання на ст. 71 КК — є неправильним;

3) роз’яснення, що містяться в п/п 7 п. 26 постанови Пленуму проте, що «у разі, коли особа була засуджена до арешту або позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 104 КК) або була звільнена від відбування покарання умовно-дострокового (статті 81, 107 КК) і в період іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов’язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м’які види покарання»[304], не відносяться до застосування правил, передбачених ч.