Читати книгу - "Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе"

під шепоти моря трав, пісні свої первовесінні я вечорами співав. Так радо в барвисті коси, в намиста б я їх поплів і владарці ясноволосій приніс би, як диво дарів. Але я спізнав, захожалий, серед гостей самоту — і зронив я пісні: мов коралі, вони покотилися в далі, в заграву вечірню густу. Берлін — Вільмерсдорф, 25 листопада 1897 «Слова нещасні, що живуть у злиднях…»
Слова нещасні, що живуть у злиднях, — такі непоказні, а все ж люблю. Я барв святкових дам їм, будуть видні, сховає усміх часточку жалю. Слова, що сутність боязко втрачали, — таки усе виразніш чути їх; оті, які ще зроду не звучали, з тремтінням, а дзвенять в піснях моїх. Берлін — Вільмерсдорф, 6 листопада 1897 «Чисті душі на дзвінких крилятах…»
Чисті душі на дзвінких крилятах, вам, дитячим, зроду не співалось і вдавалось ширше все кружляти, до життя наблизившись, страхались, чи не стане це розчаруванням, коли світу голос вас розбудить і в щоденнім ґвалті існування сміху чути вашого не буде? 1897 «Моя оселя — межи днем і сном…»
Моя оселя — межи днем і сном, де по забавах засипають діти, де люблять ввечері старі сидіти при вогнищі червонім, за столом. Моя оселя — межи днем і сном, де ясно гаснуть вечорові дзвони, там край криниць стоять в утомі жони, а тиша повнить їх і все кругом. Там любе древо — липа за вікном; всі літа давні, що у ній мовчали, знов у гіллі густому задрижали і знов чувають межи днем і сном. Берлін — Вільмерсдорф, 22 листопада 1897 «Безсонний лісе, посеред завії…»
Безсонний лісе, посеред завії повірив ти у весняну ясу, і ледве чутно срібло своє сієш, щоб я дививсь: твій зеленіє сум. Мене твої дороги без упину вестимуть і нікуди, й нізвідкіль, були ж і двері у твої глибини, немає більш. Берлін, 19 січня 1898 «Не солодко ангелу довелось…»
Не солодко ангелу довелось, геть зубожів у руках у мене, крихітним став, я ж великий ось: самé співчуття достеменно, а він лиш благання, мені здалось. Тут