Читати книгу - "Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе"

«До тебе сни мої кричать…»
До тебе сни мої кричать; чужим відколи бути мушу, вони в мені вбивають душу, на ній самотності печать. Для сподівань пора лиха — лиш далечінь і біла тиша, в якій моє безвілля дише та ще тривогу наслуха. 1896 «Ще можеш ти давніх пісень заграти?…»
Ще можеш ти давніх пісень заграти? О, грай же! Крізь тишу моїх скорбот віють вони, як човен крилатий, що в далеч озерну, де острів заклятий, мчить по вечірній гладіні вод. І він причалить, де берег квітучий, де весни не гаснуть в юні живій, — і там, на самотній тропі пахучій, забутих богів в їх милості ждучій спомин віднайде стомлений мій. Мюнхен, 8 червня 1897 Зі збірки «Ранні поезії»
(1909)
«Є болем: бути в вирові тривоги…»
Є болем: бути в вирові тривоги і в часові не знати, де твій дім. І є бажанням: тихі діалоги годин щоденних з вічним і святим. То є життя. Тропи в нім не загубить година і найтяжче самітнá; інакше всміхнена, як сестри, вступить в мовчання вічності вона. Берлін — Вільмерсдорф, 3 листопада 1897 «Я буду садом, при чиїй криниці…»
Я буду садом, при чиїй криниці багато мрій квітками вродять знову: одні — осібно з думами на лицях, а інші — спільно в мовчазних розмовах. Словами, як верхівками, ледь чутно у такт ході їх буду колихати й, оглушений мовчанням, ніби чудом, дрімоту їхню ревно наслухати. Берлін — Вільмерсдорф, 31 грудня 1897 «В житті шумливім не найду я плоду…»
В житті шумливім не найду я плоду, від дня чужого я не жду привіту: несу з собою сніжно-білі квіти, що зносять келихи у прохолоду. В полях весни ростуть вони, священні, де корінь їх лагíдні п’є глибини, щоб перед літом не схилить коліна, бо літо їм не дасть благословення. Берлін — Вільмерсдорф, 28 листопада 1897 «В тихій, зарослій руїні…»
В тихій, зарослій руїні,