Читати книгу - "Хрещений Батько"

збирачам залишатися на своїх місцях, коло букмекерів і картярських кубел. На додачу він набув позиції в профспілках швейників, що відіграло неабияку роль у наступні роки. І ось тепер, коли він вже нарешті залагодив свої фінансові справи, дон зіткнувся з клопотами у власній сім'ї.

Сантіно Корлеоне, або ж Сонні, в своїх шістнадцять років вимахав за метр вісімдесят, мав широкі плечі і велике лице, хоча й чуттєве, але ні в якому разі не жіноче. Але в той час, Як Фредо був спокійним хлопчиком, а Майкл взагалі ще дитиною, Сантіно раз у раз потрапляв у халепу. Він щодня встрявав у бійки, погано вчився в школі, й нарешті одного дня Клеменца, що був хрещеним батьком хлопця й мав наглядати за ним, прийшов до дона і сповістив, що його син брав участь у збройному пограбуванні, украй дурній витівці, яка могла б закінчитися дуже погано. За всіма ознаками, Сонні був ватажком і підбив на це непевне діло двох своїх товаришів.

Це був один з тих небагатьох випадків, коли Віто Корлеоне скипів. На той час Том Хейген жив у нього в домі вже понад три роки, і Віто запитав, чи не був Том причетний до цієї історії. Клеменца заперечливо похитав головою. Тоді дон Корлеоне послав до Сантіно машину, щоб його негайно привезли в контору компанії «Дженко пура».

Вперше в житті донові довелося зазнати поразки. Віч-на-віч із Сонні він дав вихід люті, вичитуючи своєму незграбному синові на сицилійському діалекті, що якнайкраще підходить для виразу гнівних почуттів. Закінчив він запитанням:

— Що тобі дало право на таку витівку? Що тебе спонукало?

Ображений Сонні стояв мовчки, не бажаючи відповідати.

— Це ж, крім усього, безглуздя. Що ви заробили за той вечір? По п'ятдесят доларів? По двадцятці? І ти ризикував життям за якихось двадцять доларів, га?

Так, начебто він не чув останніх слів, Сонні буркнув:

— Я бачив, як ти вбив Фануччі.

Дон промимрив: «М-м-м», — і відкинувся назад у кріслі, очікуючи.

— Коли Фануччі пішов від нас, мама сказала, що можна йти до хати. Я пішов і побачив, як ти поліз на дах. Я поліз слідом за тобою. І бачив усе, що ти робив. Я був на покрівлі й бачив, як ти викинув гаманець і пістолет.

— Що ж, — зітхнув дон, — тоді не мені тебе вчити, як поводитися. Але чи не хотів би ти закінчити школу і стати юристом? Адвокат з портфелем може вкрасти більше грошей, ніж тисяча бандитів у масках і з пістолетами в руках.

Сонні усміхнувся й лукаво відповів:

— Я б хотів щось робити при твоїй «справі». — Побачивши, що обличчя дона залишилося незворушне, що він навіть не посміхнувся на цей жарт, син поквапно додав:

— Я б міг навчитися торгувати олією.

Дон усе не відповідав. Нарешті він промовив:

— У кожної людини своя доля. — Він не додав, що долю його сина визначило споглядання вбивства Фануччі. Він просто відвернувся і спокійно звелів:

— Приходь завтра о дев'ятій ранку. Дженко покаже, що треба робити.

Але Дженко Абандандо з проникливістю справжнього консільйорі здогадався, що дон у дійсності хоче використати Сонні переважно як власного охоронця; до речі, на цьому становищі хлопець зможе перейняти до тонкощів усе вміння, необхідне наступникові дона. Крім того, самому донові приємно було навчати свого старшого сина.

Незважаючи на свою часто повторювану думку, що кожній людині призначена лише одна доля, дон раз у раз вичитував синові за його гарячковість. Дон вважав загрози найбільшою дурістю, а необдумані вияви гніву — найнебезпечнішою вадою характеру. Ніхто ніколи не чув, щоб дон висловив комусь неприкриту погрозу, ніхто не бачив його в нестримному гніві. Це була просто неможлива річ. Отож він намагався прищепити й Сонні своє самовладання. Дон Корлеоне запевняв, що у житті не може бути нічого вигіднішого, ніж домогтися, щоб ворог переоцінив твої вади, а друг недооцінив твої чесноти.

Капореджіме Клеменца навчив Сонні стріляти й користуватися зашморгом. Але Сонні не подобалась італійська мотузка, він був надто американізований і віддавав перевагу простому, невимогливому англосакському пістолетові, і це засмутило Клеменцу. Сонні став постійним і цінним супутником свого батька, водив його машину, виконував усілякі дрібні доручення. Наступні два роки все виглядало так, начебто син за традицією втягується в бізнес свого батька — не те щоб з особливою заповзятістю чи з великими успіхами, але й не без охоти.

Тим часом товариш його дитинства і майже названий донів син Том Хейген вчився в коледжі. Фредо ще не закінчив середньої школи, Майкл — найменший брат — ходив до початкової школи, а чотирирічна сестра Конні ще гралася з ляльками. Родина вже давно перебралась до великого окремого будинку в Бронксі. Дон Корлеоне збирався придбати собі будинок на Лонг-Айленді, але хотів узгодити цей намір з іншими своїми планами.

Віто Корлеоне мав хист передбачення. Всі великі американські міста роздирала ворожнеча між окремими угрупованнями в кримінальному світі. Між ними виникали десятки конфліктів і збройних сутичок, амбітні ватажки намагалися розширити свої володіння, а такі люди, як Корлеоне, прагнули зберегти кордони своїх імперій недоторканими. Дон Корлеоне бачив, що газети й влада використовують усі ці вбивства, щоб вимагати чимраз суворіших законів і вдаватися до чимраз брутальніших поліційних заходів. Він бачив, що громадське обурення могло навіть привести до тимчасового обмеження демократичного судочинства, а це б мало фатальні наслідки для нього і для і людей. Зсередини його імперія була забезпечена міцно. І тому він вирішив замирити всі ворожі одне одному угруповання спочатку в Нью-Йорку, а згодом і по всій країні.

Він не мав ніяких ілюзій щодо небезпечності цієї місії. Протягом першого року він зустрічався з ватажками різних нью-йоркських банд, вів підготовчу роботу, промацував їх, пропонував сфери впливу, які б затвердила рада ватажків, що збиралася час від часу в разі потреби. Але на той час існувало стільки всіляких угруповань, перехрещувалося стільки суперечливих інтересів, що досягти якоїсь угоди було неможливо.

Як всі великі правителі й законодавці, що їх імена полишилися в історії, дон Корлеоне збагнув, що порядок і мир неможливі, доки кількість князівств перевищує можливості управління ними.

П'ять чи шість «родин» були надто могутні, щоб їх можна було зліквідувати. Але решта, такі, як терористи з «Чорної руки», незалежні власники гральних