Читати книгу - "Анексія: Острів Крим"

6 березня увійшло в історію як день остаточного призначення Кремлем через кримських маріонеток дати «загальнокримського референдуму». Наміри анексувати український Крим зумовили стрімке падіння російської економіки. Поодинокі голоси реалістів, зокрема російського опозиціонера Боріса Нємцова, тонули в загальноросійському «одобрямсі». Залежність Сергія Аксьонова та Володимира Константинова в прийнятті рішень від Москви ставала все більш очевидною. США вперше оприлюднили свої санкційні списки щодо задіяних у путінській авантюрі офіційних осіб Росії.

У ніч на 7 березня «Українська правда» повідомила про захоплення російськими козачками поромної переправи в Керчі — у Криму зберігався тривожний стан411.

Міноборони України повідомило: «Сьогодні вночі [з 6 на 7 березня, — Прим. ред.] близько 20 одиниць техніки: „Урали“, „КамАЗи“, автобуси, — пройшли з боку Керченської переправи „у глиб Криму“. Що в них на борту, невідомо, усе щільно закрито, затентовано»412.

Уранці Росія затопила ще один свій корабель, про що написала «Українська правда»: «О 7:30 Чорноморський флот Росії підірвав і затопив своє водолазне судно на озері Донузлав у районі Південної військової бази Збройних Сил України. Затоплений корабель — БМ 416 типу, пожежний катер водотоннажністю 30 — 40 тонн. Корабель затопили для того, щоби не допустити виходу українських суден у відкрите море»413. Якщо в Кримську війну 1853–1856 років та Другу світову Росія топила свої кораблі, щоб не пустити чужі до Севастопольської бухти, то цього разу мета була протилежною.

Напередодні пізно ввечері відбулася годинна телефонна розмова Путіна та Обами, у ході якої російський президент закликав американського «не псувати відносини через Україну». Прес-служба Кремля повідомила: «Для стабільності й безпеки у світі російсько-американські відносини мають першочергове значення. І ці зв’язки не повинні приноситися в жертву розбіжностям в окремих, нехай і вельми значущих міжнародних проблемах»414.

Прес-служба Білого Дому оприлюднила прес-реліз: «Обама запропонував: прямі переговори між урядами України та Росії, за підтримки міжнародного співтовариства; міжнародні спостерігачі, які забезпечать, аби дотримувалися права усіх українців, включно з етнічними росіянами; російські сили мають повернуться на свої бази; міжнародна спільнота допомагатиме українському народові у час підготовки до виборів у травні»415.

Оприлюднений напередодні документ President Putin’s Fiction: 10 False Claims about Ukraine оцінив офіційний представник МЗС Росії Алєксандр Лукашевіч: «У Вашингтоні, звичайно, не можуть визнати, що самі підживлювали Майдан, заохочували повалення законної влади насильницьким шляхом, розчищаючи шлях тим, хто зараз видає себе за легітимну владу в Києві. Не будемо опускатися до полеміки з низькопробною пропагандою. Скажемо лише: вчергове ми маємо справу з неприйнятною зарозумілістю та претензіями на істину в останній інстанції. У США немає й не може бути морального права на моралізаторство з приводу дотримання міжнародних норм і поваги суверенітету інших країн. Як бути з бомбардуваннями колишньої Югославії або вторгненням в Ірак за сфальсифікованим приводом?»416

Росія не апелювала до югославських чи іракських подій фактично з кінця 90-х років, ще за президентства Боріса Єльцина. Нагадаємо, що тоді американці реалізовували операцію з примушування Мілошевича до миру, санкціоновану спільним рішенням, погодженим країнами НАТО.

Головною подією цього дня став анонсований напередодні візит кримських сепаратистів до керівництва РФ. Спікер Ради Федерації РФ Валєнтіна Матвієнко на зустрічі з Володимиром Константиновим заявила: «Зараз залякують, що Росія хоче піти війною на Україну. Це повна маячня, це абсолютно не відповідає нашим настроям, почуттям співпереживання, болю, який у нас є за український народ»417.

Константинов же пообіцяв, що зробить усе можливе, аби «приєднати до Росії всю Україну». Виявляється, самого Криму Росії замало — ось і проявилося справжнє бажання Кремля. Спікер підкреслив, що бачить своє завдання в тому, аби «допомогти виховати в Україні нового лідера», що вірить у появу нового Богдана Хмельницького, «який об’єднає наші дві великі держави, які окремо існувати не можуть», і пообіцяв, що кримчани зроблять усе, щоби це сталося, щоб із Росією «возз’єднався не тільки Крим, але й возз’єдналася вся Україна». Він також підкреслив, що Росія має робити зустрічні кроки: «Щодо першого питання [референдуму. — Прим. ред.] є один нюанс — чи хоче Росія нас взяти? Тому ми [Верховна Рада АРК. — Прим. ред.] і прийняли постанову про входження до складу РФ. <…> Тепер м’яч на вашому боці, ви повинні вирішити долю Криму, сподіваюся, на століття»418.

Своєю чергою, Валентина Матвієнко пообіцяла: «Я хочу відповідально заявити від імені верхньої палати, яка представляє інтереси всіх регіонів РФ: у разі, якщо народ Криму на референдумі виявить свою волю й ухвалить рішення про входження до складу Росії, ми як верхня палата російського парламенту, безперечно, таке рішення підтримаємо»419.

Помітне виразне дворушництво російських керівників: президентські вибори в Україні для них є нелегітимними, а от законність кримського референдуму питань не викликає. Щодо цього Матвієнко підкреслила: «Ми не вважаємо, що в Україні є умови для проведення чесних, рівноправних, прозорих і відкритих виборів. І якщо влада це не усвідомить і не поверне свої дії в конституційне русло, то легітимність цих виборів, безумовно, залишається відкритою»420.

Константинов також пообіцяв, що на референдум до Криму будуть запрошені лише обрані спостерігачі, тобто залишив за собою право визначати «правильних» і «неправильних» із них: «Буде референдум, ми проведемо його чисто, прозоро, треба не соромитися запрошувати спостерігачів, насамперед РФ, — ми довіряємо вашим людям, вони компетентні, нехай вони запрошують своїх колег, кому теж довіряють. А кому не довіряють, і запрошувати не треба. Хоч би що ми зробили, усе буде погано, хоч би що ми не робили, вони стають на бік нової влади»421.

Кримський спікер також запевнив російське керівництво, що йдеться лише про «входження» Криму до складу Росії: «У нас два вибори, ніякого іншого ми не даємо. Були гарячі голови, які закликали до самостійності, якась держава, у нас немає ніяких претензій на самостійну державу, у нас немає ніяких ілюзій»422.

З українськими військовими в Криму Константинов збирався вчинити просто: «Надалі доля така: якщо ви не хочете присягати новій владі, ми зробимо все, щоби ви мирно, тихо покинули територію. Ніяких проблем. Ми вас розуміємо. Це