Читати книгу - "Чорна акула в червоній воді"

Пілот — той самий, що привіз Софію, — невисокий чорнявий товстун, відчинив люк і стрибнув на землю. Ліна з Тіною, що якраз підбігли, повисли в нього на шиї і повалили на траву.

— Вгамуйтеся! — пілоту ледве вдалося вивільнитися і підвестися.

— Тільки не говори, що не привіз сигарет! — грізно попередила пілота Тіна.

— Не хвилюйся, красуне, все є, — зробив заспокійливий жест пілот і привітався до Софії, що й собі підійшла.

Софія посміхнулася йому і кивнула у відповідь.

Пілот заходився вивантажувати акумулятори, каністри з паливом для дизельного двигуна, продукти.

— Ну, що там нового у містечку? — Софія сперлася на металеву обшивку. За два місяці це був перший чоловік, якого вона бачила, і їй було приємно перекинутися з ним хоча б кількома словами. — Жінки все ще продовжують зникати?

— Авжеж, але жодного тіла досі так і не знайшли. Родичі зниклих розгромили відділок міліції.

— Ви це про що? — запитала Ліна, стоячи на колінах і розкриваючи одна по одній усі коробки. — Знову про того невидимого, невловимого маніяка?

— Дяка Богові, сюди жоден маніяк не дістанеться, — додала Тіна. — Хіба що сховається в якійсь з цих коробок або поцупить вертоліт. А де ж те, що ти нам обіцяв?

— А, вибачте, — пілот знову зазирнув у люк і дістав ще одну картонну коробку.

Ліна з Тіною з вереском кинулися до неї. У коробці було чотири пляшки «Мадери» і кілька блоків цигарок «Космос».

— Раджу не починати. Я бачив, до вас йдуть двоє альпіністів. Здається, чоловік і жінка. Так що надвечір матимете гостей. Сам би з задоволенням розважився з вами, але не можу: начальник авіазагону — справжній звір. Вже, мабуть, помітив, що я у вас тут затримався, — пілот з явним жалем розвів руками і подерся до кабіни. — Бувайте.

Альпіністи з’явилися лише наступного дня. Їх звали Марією та Ігорем. Були подружжям. Кілька разів вони вже відвідували Ліну з Тіною, і тому тут їх зустріли, як старих друзів.

Того дня дівчата не ходили роздягнутими. Після полудня, коли вода в озерці нагрілася, всі пішли купатися. Ігор був добре складеним, зі спортивною статурою та рельєфними м’язами. І Софія кілька разів ловила себе на тому, що крадькома стежить за ним. Чи подобався він їй? Так, не варто обманювати саму себе. Але як він їй подобався? Може, просто як перший чоловік, що за два місяці з’явився на станції? Не рахуючи, звісно, пілота.

Коли Ігор заходив у воду і не міг зустрітися з нею поглядом, вона знову крадькома подивилася в його бік. Він пірнув і поплив. Ігор чудово плавав. Особливо стилем «батерфляй»… «Батерфляй» у перекладі з англійської означає «метелик». В ореолі сліпучих бризок, що на сонці вигравали веселкою, він дійсно був схожий на веселкового кольору метелика-«батерфляй». Софія так захопилася своїми спостереженнями, що не завважила, як Ігор ліг на спину і таки зустрівся з Софією поглядом. Софія опустила очі. До дідька, адже він одружений. Раніше вона й уявити собі не могла, що ловитиме витрішки при вигляді тіла роздягнутого чоловіка. Хай і складеного, як у Аполона.

Того вечора вони влаштували вечірку, але Софії не пощастило — була її зміна. Довелося весь час позирати на годинника, та ще проблема сухого закону для чергової далася взнаки — вона дозволила собі випити вина лише тоді, коли повернулася з метеомайданчика. Втім, до кінця її зміни ще чимало часу, але ж може вона дозволити собі хоч трохи спиртного.

Ліна принесла старенький портативний магнітофон «Протон», і Ігор, як галантний кавалер, танцював з усіма дівчатами по черзі. Коли він запропонував свою руку Софії, та встала і, як їй самій здалося, почервоніла, бо згадала, що Ігор бачив, як вона крадькома роздивлялася його.

— Софіє, — прошепотів він, нахилившись до неї так, що вона відчула, як його губи ледь не торкнулися її вуха. — Ви гарненька, набагато краща за сестер.

«А за дружину?» — подумала Софія, трохи відсторонилася і подивилася Ігорю в очі. Їй не був неприємним той комплімент. Вона вже досить сп’яніла для того, щоб пококетувати з чоловіком навіть у присутності дружини.

— А я вважала, що такі дівчата подобаються чоловікам.

— Авжеж, — відповів він. — Всім, але не мені. Вони занадто фігуристі для мене. Втім, як і моя дружина. Мені завжди подобалися стрункі дівчата.

«Ну, це вже трохи занадто», — подумала Софія. Його рука стисла її руку вище ліктя, і вона механічно відповіла йому рукостисканням. І відразу пошкодувала — він притис її до себе так, що Софії перехопило подих і кинуло в жар. Вона подумала, що всі це помітили, і їй стало страшенно ніяково. До самого кінця мелодії вони танцювали мовчки і, коли вона закінчилася, Ігор гречно провів Софію до місця.

Софія подивилася на