Читати книгу - "Смиренність отця Брауна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я завжди знав, що — рано чи пізно — це трапиться, — гучно і з належною ввічливістю промовив він. — Мій бідолашний господар цькував мене за те, що я ношу чорне, але я постійно відповідав йому, що мушу бути будь-коли готовим до його похорону. — І він розвів руками у чорних рукавицях.
— Сержанте, — сказав інспектор Гілдер, з відразою поглянувши на ті руки, — чому ви досі не наділи кайданки на цього дуже небезпечного пройдисвіта?
— Але, пане, — відповів сержант усе з тим самим допитливим виразом обличчя, — я не розумію, на якій підставі?
— Що ви цим хочете сказати? — суворо запитав інспектор. — Хіба ж ви його не заарештували?
Слабкий глузливий посміх з'явився на зіщуленому роті, а свист рейсового потяга, що саме минав будинок, лише додав ситуації гостроти.
— За що, пане? — поспитав зніяковілий сержант. — Він сам з'явився у наш відділок в Хайґейті,[36] здав усі гроші свого господаря під нагляд інспектора Робінсона і вже виходив геть, коли ми запропонували підвезти його.
Гілдер із ваганням і недовірою поглянув на прислужника:
— Навіщо, хай йому дідько, ви це зробили? — запитав він Магнуса.
— Щоб вони не потрапили у злочинні руки, ясна річ, — миролюбно відповів слуга в чорних рукавицях.
— Але навіщо ж було забирати гроші пана Аарона з його будинку? Варто було довірити їх його родині — нехай би вони там зберігалися, — наполягав інспектор.
Рев, стукіт і дзенькіт наступного потяга заглушили останні його слова. Але навіть крізь цей пекельний гуркіт, який періодично стрясав бідолашний будинок, кожен склад Магнусової відповіді було так чітко чутно, як удар дзвона:
— У мене немає підстав довіряти родині пана Аарона.
Усі знерухоміли від здивування і раптом, на рівні якогось підсвідомого сприйняття, відчули присутність когось нового: Мертон байдуже поглянув убік і за плечем в отця Брауна побачив бліде обличчя господаревої доньки. Вона була все ще молодою і красивою, у срібно-сірому вбранні, але волосся її було таке пелехате і вицвіле, що подекуди здавалося сивим.
— Пильнуй, що кажеш, — непривітно гаркнув до Мертона Ройс, — якщо не хочеш налякати панну Армстронґ.
— Сподіваюся, що я цього не зробив, — чистим голосом промовив прислуга.
Хоча було помітно, що представниця прекрасної статі тремтіла, неабияк спантеличивши кожного, Магнус продовжував:
— Я вже звик до тремору панни Армстронґ. Вона роками вже так дрижить. Хтось каже, що від холоду, хтось — що від страху, а я певен, що вона тремтить зі злості й ненависті, які влаштували шабаш сьогодні вранці. Якби не я, то вона та її коханець були б уже далеко з тими грошима. Відколи мій господар заборонив їй виходити заміж за отого поганого пияка…
— Припиніть, — дуже строго вигукнув Гілдер. — Нам не потрібні ваші сімейні історії та підозри. Якщо у вас немає конкретних доказів, то ваші думки…
— Заждіть, зараз буде вам конкретний доказ, — перебив його Магнус своїм разючим акцентом. — Можете віддати мене під суд, пане інспекторе, і там я скажу ту саму правду. А вона така: відразу після того, як старого викинули з вікна, я побіг на горище і застав там його зомлілу доньку, що лежала на підлозі із закривавленим кинджалом у руці. Дозвольте мені вручити його вам як речовий доказ.
Він вийняв із поздовжньої кишені довгий ніж з роговою ручкою, на якому виднілася кров, і церемонно вручив його сержантові. Тоді відступив і по-китайськи широко посміхнувся.
Мертон відчув, що його скоро знудить від вигляду того чорного слуги, він прошепотів до Гілдера:
— Ви, звичайно, вислухаєте, що проти цього звинувачення має панна Армстронґ?
Несподівано отець Браун швидко підвів голову, і всі побачили його посвіжіле, ніби щойно вмите, обличчя.
— Так, але чому ви вважаєте, що панна Армстронґ має щось проти цього? — запитав він, випромінюючи саму невинність.
Дівчина злякано скрикнула, і всі подивилися на неї. Вона застигла, як паралізована, а на її схованому в безбарвному волоссі обличчі з’явився вираз неприхованого здивування. Вона важко дихала, немов їй накинули зашморга на шию.
— Цей чоловік, — поважно сказав пан Гілдер, — стверджує, що після вбивства застав вас непритомною і з ножем у руці.
— Він каже правду, — сказала Аліса.
Не встигла вона відповісти, як всі побачили, що до них іде, нахиливши вперед свою велику голову, Патрик Ройс.
— Що ж, перед тим, як ви візьметеся за мене, я із задоволенням візьмуся за нього, — тільки й сказав він.
Його могутнє плече хитнулося, і він залізним кулачиськом заїхав Магнусові в його монголоїдне обличчя; той упав на траву, мов підкошений. Кілька поліцейських вмить наділи на Ройса кайданки, а решті здалося, що все у цій справі перевернулося догори ногами і цілий світ — не що інше, як беззмістовна арлекінада.
— Жодних самосудів, — владно вигукнув інспектор Гілдер, — бо я заарештую вас за напад на людину.
— За це ви мене не заарештуєте, — відповів секретар голосом, що звучав, немов чавунний гонг, — ви мене заарештуєте за вбивство.
Гілдер кинув тривожний погляд на нокаутованого, але, оскільки той
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смиренність отця Брауна», після закриття браузера.