Читати книгу - "Майдан. (Р)Еволюція духу"

нас в Європі, але варто відкрити Інтернет і можна зрозуміти, що і як. ФСБ працює і в нас, тому на Донбасі, або в Луганську досі заповідник заскорузлого совка. Ще в часи СССР там навіть не було чого жерти, я бачив пусті полиці магазинів. У Луганську розписував здоровенний будинок культури, а треба ж було їсти, і зрозумів, що коли думатиму, де купити їжу, то ніколи не закінчу роботи. Довелося обмежитися яблучним соком і хлібом, більше нічого на прилавку не знайшов. Але люди там були цілком задоволені своїм становищем і про те, щоб жити краще, вони й досі не думають. Вони залишилися в тих 80-х роках. Лісічанськ, Рубєжная і Сєвєраданецк — це величезний хімзавод, де думають, що совок — це харашо. Росія і совок — для них одне і те ж. Вони не готові йти на смерть за свободу.

У мене так склалося життя, що я ніколи не мав своєї країни. Вона не любила мене, а я ненавидів її. І мені не варто було нічого сподіватися в цій країні. В 1991 році мав ілюзії, що отримав нарешті те, чого шукав. А потім країна знов зникла. Разом з ілюзіями. І я всі ці роки жив без країни.

І лише під час Майдану зрозумів важливу для мене річ: у мене з’явилась країна. І це відчуття було для мене абсолютно нове. Двадцятирічні хлопці, які загинули, мали це відчуття. Вони з ним народилися. А я цього не мав. Зараз можу сказати, що за країну можна вмерти і вбити теж можна. Хоч я скептична людина, пафосу не люблю, але тут я в собі таке відчув. Це було інтимно і зосім недавно.

Так, це була революція. Вона має декілька складових: 1) коли нагорі жирують, 2) коли народ страждає, а згори йому кажуть: єслі нєт хлєба, то єш пірожноє, 3) в казні нема бабла. Тому мені ще до революції було зрозуміло, що вона буде. Цей казан, накритий кришкою, мав вибухнути. Так і сталося. …Я теж думав про те, що не кожна революція має закінчитись кров’ю. Бо у Португалії була мирна революція гвоздик. У Грузії — революція троянд. У них усе закінчилось без крові. Ми всі сподівалися, що і в нас так буде. На жаль, не вийшло.

Розмовляв Антін Мухарський. 9. 04. 2014
Олександр РОЙТБУРД

— український художник, громадський діяч. Народився в 1961 році в Одесі. Закінчив художньо-графічний факультет Одеського педагогічного інституту. Разом із однодумцями заснував у 1993 р. асоціацію «Нове мистецтво», де працював арт-директором, а згодом й президентом. Був головою правління Центру сучасного мистецтва Сороса (Одеса), директором Галереї Гельмана (Київ). Декілька років прожив у Сполучених Штатах, робив ілюстрації для New York Times Book Review. Картину Ройтбурда «Прощавай, Караваджо!» в 2009 р. купили на лондонському аукціоні Phillips de Pury & Co за $97 тис. Широкому загалу художник став відомий після революції 2004-го завдяки серії робіт «Танго», яке танцюють політлідери Ющенко й Тимошенко. Не менш епатажною була й виставка «Если в кране нет воды», де в образі хасидів на полотнах постали знакові особистості різних часів і народів — поет Шевченко, письменник Достоєвський, поп-ідол Майкл Джексон etc. Творчість автора охоплює не лише живопис, а й відео, графіку, інсталяцію та перфоменс. Картини художника зберігаються в найвідоміших музеях світу: у МоМА (Нью-Йорк), в Третьяковській галереї (Москва), у Державному художньому музеї (Санкт-Петербург) і багатьох інших. Живе й працює в Києві.

FB-ЩОДЕННИК. ВИБРАНЕ. МАЙДАН — 2013-14

*23 ноября 2013 г.

когда-то при распаде советского союза кто-то из прибалтов сказал: «нельзя иметь общее кровообращение со смертельно больным человеком»

24 ноября 2013 г.

в общем вернулся опять-таки с майдана. народу раза в три меньше чем вчера, интеллигенции раз в пять меньше чем позавчера. левых художников не обнаружил. из правых был олекса манн. был уговорен выступить перед инсургентами. впервые в жизни обратился с трибуны к восставшему народу. в общем, троцкий из меня ху*вый(((( я предложил переформатировать майдан в окупай и слушать не политиков а философов и поэтов. я призвал ораторов не агитировать народ за то, на что все и так по дефолту согласны, я призвал народ думать не об януковиче а об любви, и в подтверждение своего европейского выбора прочел «оду к меланхолии» китса: )по памяти):

нет нет не торопитесь к лете сонной не рвите волчьих ягод в час кручины не искушайте рот свой беладонной рубиновою гроздью прозерпины не теребите тисовые четки пускай мертвоголовка не вспорхнет психеей вашей пусть сова слепая не будет другом вашей скорбной сходки ведь тень за тенью все равно придет так мощно что потонет скорбь живая и только меланхолия однажды сойдет на душу плачущею тучей кропящей кисти вялые от жажды и кутающей в дымке луг пахучий