Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

Моя наречена виступала першою: сьогодні вона королева вечора.

— Є в Кемпені один заїжджий двір, — сказала вона. — Його власник товаришує з більзенським комтуром. Комтур карбує фальшиві монети та грабує торговців. Фальшиві монети господар збуває караванам, таким чином запускає їх в обіг. Тепер негідника почала мучити совість. Він хоче спокутувати свої гріхи. Він написав губернатору листа, в якому описав усю схему та видав лігво, де комтур карбує монети. Я ж цього листа відправила комтуру замість губернатора. Сьогодні комтур з товаришами нападуть на заїжджий двір. Як вважаєте, скільки душ вони відправлять до пекла?

— Усі! — заверещали відьми. — Сьогодні буде весело. Можемо запросити Люцифера.

Небо загриміло, земля затряслася і несподівано з безодні, в усій диявольській величі, піднявся князь темряви — Люцифер. Одні впали на коліна, інші простяглися ниць.

(— І яким він був? — зацікавлено запитав великий князь.

— На це я не зможу вам відповісти. У пекельного князя є чари, завдяки яким смертні на нього не дивляться, навіть, якщо він серед них. В чому полягають ці чари? Ви зрозумієте, якщо я розповім.

З його появою відьми почали роздягатись, в тому числі і моя Ліліт.

— Але ж не до нага?

— Навіть більше. Вони також скинули зморшкувату, стару шкіру і постали прекрасними феями. Моя Ліліт була прекрасніша за будь-яку богиню, котру коли-небудь бачив світ. Сама краса та ніжність. Ніколи я не бачив настільки сяючих очей, настільки ніжно усміхнених губ. Тепер ви розумієте, панове, чому я не можу розповісти про Люцифера. Хіба ж міг я дивитись на когось, окрім Ліліт?)

Але краса статури — це ще не все. Мене зачарували її невимушеність, ласкавий і примхливий настрій. Я втратив голову, Ліліт була вільна робити зі мною що завгодно. Я був готовий віддати душу за поцілунок!

Саме цього і чекав Бегерік — демон мого кревного брата. Він дістав з кишені ту саму чорну книжку, і спершу запропонував моєму кревному брату дозволити себе стигматизувати.

Це відбувалось наступним чином: діставши перо з крила Бельфегора, він почав робити маленькі дірки на руці мого товариша, а дірки формувались у букви. Потім він кров'ю мого друга аналогічно робив позначку на сторінці в чорній книзі і букви там яскраво спалахували. На руці залишився червоний напис «Бегерік», і те ж ім'я вогненними буквами засвітилося на чорній сторінці.

Дійство закінчилося, і подарував демон хрещенику талер.

Після цього демони звернулися до мене і запропонували також стати пекельним обранцем і отримати талер.

За чортів талер я б цього не зробив, але за поцілунок Ліліт — так! Її усмішка підкорила б будь-якого чоловіка. Я пообіцяв, що прийму стигму.

Та коли я протягнув руку, до мене підійшов мій кревний брат і сказав:

— Друже! Бачиш талер, за який я продав душу? Я тобі його дарую! А ти, як прийнято у кревних братів, даси мені свою наречену.

Кревним братам не можна відмовити у будь-якому проханні. Я поклав талера до кишені, а руку Ліліт у руку кревного брата. І він почав з нею танцювати. Прекрасні дами кружляли зі своїми обранцями стрімко та швидко.

Демони ж почали тягти мене за комір, мовляв, виконуй обіцянку і прийми стигму.

Бажання продавати душу, як забрали в мене Ліліт, пропало. Я почав шукати можливості відкрутитися від даної обіцянки.

— Дідька лисого! — несамовито закричав я. — Навіть батько мій не підписував жодних контрактів на порожній шлунок. Спершу я хочу наїстися та напитися, а далі будемо справами займатись.

Тої ж миті переді мною з'явився розкішно накритий стіл. Гості розсілися поруч з чарівними дамами. Підійшла Ліліт і сіла до мене на коліна. Але я був сердитий на неї за те, що вона танцювала з моїм кревним братом. Ще більш розлютило мене те, що всі страви були прісні. Страви були без солі. Хоч цілий ківш заливай собі в горлянку — користі ніякої.

Я почав сваритись з демонами.

— Так справи не підуть. Я не їстиму свинину без солі, тож подайте мені на стіл сіль.

— Та з якого пекла нам тобі сіль дістати? — сказали демони. — Хіба ж ти не знаєш, що в пеклі солі немає, як і морської води, з якої її варять.

— Та мені без різниці, звідки ви її візьмете, бодай хоч дружину Лота вам доведеться привести. А інакше я вам цю тацю кину в голову!

— Ну, ну, не гарячкуй, — заспокоювала мене Ліліт. — Ось мої вуста — скуштуй.

— Та ну тебе, мені не мед потрібен, а сіль! Тисяча чортів! Я зараз Люцифера виверну навиворіт, якщо мені не подадуть сіль!

Це подіяло. Для демонів лайка — це як молитва.

Зграя чортів негайно кинулась до палацу Люцифера, де була єдина на все пекло сільничка — власність самого Люцифера.

Це була велика мушля, звана «купіллю»: тут зберігалася сіль, виварена зі сліз грішників.

Двоє прислужників піднесли мені сільничку,