Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

І вихопив папірця з її губів. Вона закусила губу — хто зна, з серця чи зі сміху.

Він сердито вхопив ще одну абрикосу, вгородив у неї зуби й став чекати. Піт виступив на лобі рясними краплями. Йому важко було тримати абрикоси в паперовому пакунку. Йому здавалося, що жінка навмисне зволікає,— він уже думав, чи не піти йому, але ж вона тоді зчинить несамовитий гвалт і збіжаться люди. Угорці — союзники, а не вороги. Він зітхнув і чекав далі. З пивниці вийшов солдат — не той, котрий щойно зайшов, а якийсь інший. У цього на грудях були ордени — аж три, та ще й нашивка на рукаві. Солдат відсалютував Грекові, і Грек кивнув йому. Знову проїхав трамвай — тепер іншим боком площі. Їх минали люди, дуже багато людей, а позаду, за отим дірявим дощаним парканом, тихо заграла шарманка біля гойдалки. Жінка розправляла купюру за купюрою, поки, як видно, вибрала їх із гаманця всі. Далі пішли монети. Вона терпляче складала їх купками на передку візка. Потім обережно взяла з його руки банкноту й простягла йому спершу папірці, потім монетки.

— Дев'яносто вісім,— сказала. Він хотів уже йти, але вона раптом поклала руку на його плече; її рука була широка, тепла, зовсім суха. Обличчя нахилилось до нього.— Дівчину? — пошепки спитала вона й усміхнулась.— Гарну дівчину, га?

— Ні, ні,— квапливо заперечив він,— не треба.

Вона спритно сягнула під полу, вийняла папірця й швидко тицьнула йому.

— Ось, маєте.

Він поклав папірця до грошей, жінка смикнула за повіддя, і він обережно пішов зі своїм ненадійним пакунком через вулицю.

Зі стола, за яким сиділа парочка, й досі не прибрали. Грек не розумів цих людей. Мухи зграями сиділи на тарілках, на вінцях склянок, а юнак щось шепотів, шалено жестикулюючи, до дівчини. Буфетник рушив до Греца. Той поклав абрикоси на стіл. Буфетник підійшов.

— Де б у вас умитися? — спитав Грек.

Той глянув на нього великими очима.

— Умитися,— роздратовано повторив Грек.— Чорт, умитись! — І сердито потер руку об руку. Буфетник раптом кивнув, повернувся й кивнув Грекові, щоб ішов за ним. Грек пішов, буфетник відсунув перед ним темно-зелену штору і глянув на нього якось наче інакше. Ніби щось питав. Вони пройшли коротким вузьким коридором, і буфетник відчинив двері.

— Прошу,— сказав він.

Грек увійшов. Його здивувала чистота в туалеті. Унітази акуратно обмуровані цементом, двері пофарбовані в білий колір. Над раковиною висів рушник. Буфетник приніс брусок зеленого армійського мила.

— Прошу,— знову сказав він.

Грек розгубився. Буфетник вийшов. Грек понюхав рушник — здається, чистий. Потім швидко стяг з себе мундир і повільно помив руки. Зайшов солдат — той перший, що без орденів. Грек відступив убік, щоб той міг підійти до пісуара. Застебнув мундир, узяв мило й вийшов. Біля стойки віддав мило, подякував і знову сів.

Буфетникове обличчя було суворе. Грек дивувався, чому солдат так довго не виходить. Парочка, що сиділа в кутку, вже пішла. Стіл так і стояв неприбраний. Грек допив холодну каву й цідив горілку. Потім заходився їсти абрикоси. Він відчував несамовиту жадобу до цих соковитих м'ясистих фруктів — з'їв підряд шість штук,— а тоді його раптом відвернуло: абрикоси були надто теплі. Він іще раз надпив горілки — й горілка була тепла. Буфетник стояв за стойкою, курив і куняв. Потім до пивниці зайшов ще один солдат. Буфетник, здавалося, знав його: вони про щось пошепотілися. Солдат узяв пива; він мав один орден —«Хрест за бойові заслуги». Той перший нарешті вийшов з туалету, розрахувався біля стойки й пішов. Біля дверей він відсалютував. Грек відповів, а тоді другий солдат теж пішов до туалету.

Надворі біля гойдалки грала шарманка. Та повільна, але жагуча мелодія сповнювала Грека меланхолією. Він ніколи не забуде цієї гойдалки. Шкода, що йому стало зле.

На вулиці побільшало людей; навпроти, біля павільйону з морозивом, товпилися люди. Тютюнова крамничка поряд була порожня.

Зелена брудна завіска в кутку відхилилась, і вийшла якась дівчина. Буфетник зразу глянув на Грека. Дівчина теж глянула на нього. Він бачив її наче в тумані; сукня, видно, червона, але в душному зеленкуватому півмороці вона здавалася безбарвною. Він виразно бачив тільки дуже біле, напудрене обличчя, з яскраво нафарбованими губами. Виразу обличчя він не міг розгледіти, йому здавалось, наче вона трохи всміхається, але, може, він помилявся: видно було погано. В руці вона тримала купюру, просто перед собою, наче дитина, що тримає квітку або палицю. Буфетник дав їй пляшку вина й сигарети, не зводячи погляду з Грека. На дівчину він не дивився, вони не перемовились і словом. Грек вийняв з кишені жмут грошей і знайшов ту записочку, що дала йому стара. Поклав на стіл, а гроші сховав. Він виразно відчув погляд буфетника й звів очі; але тепер було вже ясно: дівчина всміхалась до нього, стояла з зеленою пляшкою в руці, кілька сигарет у жмені, білі палички, що гармоніювали з її обличчям. У цьому півмороці він бачив тільки її біле-біле обличчя, темні губи та різко-білі сигарети в руці. Вона усміхнулась на мить, тоді відхилила штору на дверях і вийшла. Буфетник уже невідривно дививсь на Грека. Його обличчя було суворе, навіть грізне. Грекові стало аж страшно. Такі бувають убивці, подумав він і