read-books.club » Сучасна проза » Засвіти 📚 - Українською

Читати книгу - "Засвіти"

188
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Засвіти" автора Андрій Хімко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 75 76 77 ... 168
Перейти на сторінку:
class="book">— І живі, і здорові, нівроку,— поплескав баского коня, моргнувши вусом, Гуня.— Аж коло Каланчака і Карги догнав нехристів...

— Ну та й що ж?

— Нікого живим не змогли взяти... Рубалися до останнього,— ніби виправдувався Гуня.— Коні та кантару привіз, а їх...— подивився він в очі кошовому,— не далися... Майно й зброю взяв... Ледве наздогнав вас з тими кіньми та поклажею,— додав він згодом, ніби переступив щось, тільки ним та отаманом знане.

— Жаль, пане Дмитре,— схитнув скрушно головою Сулима.

— А мій бейчук утік-таки,— журився кремезний Островерха.— До Осіннього Потоку гнався за ним, а там слід як у воду впав... Не розберу: куди подівся, окаянний?..

— Не біда, Яремо. Ти так налякав його, що нескоро за ясирем прийде,— розрадив Сулима повеселіло.— А ти, Варисмоло, чому такий кислий повернувся? — звернувся до широкоплечого осавула з горбатим носом і розхристаними кошлатими грудьми.

— Біля Міжлук догнали з дюжину людоловів, але вони ощирилися, і ні один, даруй, не здався, як і в пана Гуні, то довелося битися, і без полону вертаю... Між ними об’явився один купчик-москаль, але мав папери, а на них і тугра султанська, і печать московська царська, то мусив відпустити його, бо хреста мав на шиї...

— Що ж то за купець, що з людоловами тікає від хрещених? — подивувався Сулима.— Треба було оцим, звільненим нами московитам, привести його, то ті не подивилися б ні на хреста, ні на тугру та печать. А ти, Чураю, говорив, нема про що думати та сумувати, на царя запевнення й надії покладаєш. Бач, які надії!..— досадно вилаявся отаман, оглядаючи кінець обозної валки, що обіччям порівнялася з ними.— Ви їдьте, а я затримаюсь,— погнав він коня до обозу, зачувши стогін пораненого з воза.— Це хто ж тут мучиться так? — поцікавився у візника в подертій на спині сорочці.

— Воскобій, батьку. Почав ще зрана мучитися. Хоч би живим довезти,— скривився білявий, у ластовинні фірман.

— Рушника мокрого клади йому, уста змочуй частіше, а зможеш — оковитою пригости...— порадив Сулима і, проїхавши якусь хвилину поряд з возом, приострожив коня.— Отця Данила не помічав близько? — спитав він на ходу якогось козака.

— Попереду були,— вказав той рукою.

Сулима пустив білаша жвавим клусом, обігнав сотню старого Джмеля, що лежав десь ледь живий позаду на фірі після трьох поранень в бою.

— Ти наказним тут? — запитав у козака, що їхав обіч Джмелевого строю.

— Так, отамане! Щось мали наказати мені? — спинився той шанобливо-гідно.

— Звели поїти часто водою хворих, бо спека,— кинув на ходу наказному.— А це твої, Островерше?..

— Мої, отамане... Трохи пощербилися в бою. Десятий не вертається своїм ходом.

— Не диво, кипіли ви там у самому пеклі, то де ж вертатися всім? — Повернув він раптово коня убік, угледівши отця Данила коло мажар.— Не загнали ви, отче, коня, ганяючи від воза до воза цілоденно? — порівнявся отаман з кантарою, повною хворих.

— Вирвиріг і Калина побажали мати розмову із Всевишнім, царство небесне їхнім душам,— наспіх перехрестившись, доповів отець Данило.— Чорновусенко кров’ю стікає, і нема мочі спинити її... Дівчина та побивається...

— Родину якусь має вона? — поцікавився згодом сумовито кошовий.

— Стара мати була, та нехристи спалили живцем...

— Жаль, доміне, дівчат, та, бог дасть, оположиться й жінкою стане. Повитуха ж коло неї? — пустив він білаша поряд з накритим від оводів попоною владичиним сивим конем.

— Коло неї, але просить дозволу зупинитися...

— То й зупиніться, ми також те скоро вчинимо... Розбирав я оце подумки, отче, ту сутичку,— почав він, як Владика, віддавши наказа козакові, знову порівнявся з отаманом,— і не втямлю собі, що сталося, що той вельми іскусний бейчук, вже оминувши засідку, раптом повернув на нас, та ще зі скарбами і крулевою платнею?.. Не вкладається в голові те...

— Я, слава богу, був при тому, то відаю. Адже твоя милість вчасно наказав через джуру Джулаєвій сотні куряву здійняти стовпом, а вони, угледівши того стовпа пилюги і не розгадавши твоєї решпектової штуки, пішли в обхід ніби, та якраз, як у вершу, на основний загін і натрапили. А стовп той премудрий з пороху виглядав істинно так, ніби його кілька полків підняло там,— захопливо дивився у вічі Сулимі отець Данило.

— Наказав через джуру, кажете? — не йняв віри отаман.— Не пригадую собі такого... Чи старий вже став, чи пам’ять відібрало,— стенув плечима отаман.— Це ж звідки ви, отче, знаєте, що я давав джурі такого наказа?..

— Твій Сірко при мені передав того наказа Джулаєві куряву стовпом побільшим і поширшим зняти, гарцюючи кінно та галуззя на арканах волочачи... Не дивно, отамане, що ти забувся в такій опресії,— зауважив він згодом, приймаючи мовчанку Сулими за звиклу в його скромній поведінці вдачу.— Я спершу, яко невіглас, сприйняв твого наказа як необачність твою, даруй на слові, а потім зрозумів, що він тільки твоєї штуки гідний... Бо тепер і платня за послуги нехристам королівська, і майно та зброя, нагарбані по путі від Смоленого ними, і люд хрещений з нами пребивають, а що вже вирятувані росіяни втішені, то по всіх святих православних обителях свічки ставитимуть в твою козацьку честь... За отих знакомитих бранців теж чимало душ хрещених з бусурменської кормиги, дасть бог, виручимо...

— Росіяни-то молитимуть, та що заспіває нам пан круль,

1 ... 75 76 77 ... 168
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засвіти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Засвіти"