Читати книгу - "За браком доказів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Саме так! — підтвердив я.
Маркюссен думав, розсіяно роздряпуючи струп на тильному боці долоні.
— Ні, мене це не переконало, — нарешті озвався він. — Це й надалі лише низка непрямих доказів.
Поліцмейстер раптом рвучко встав.
— Розшукайте Ельдара Нурайде й приведіть до мене!
— А якщо не захоче? — запитав Маркюссен. — Він останнім часом дивиться на нас усіх вовком.
— Яке це має значення, як він дивиться! — роздратовано підвищив голос поліцмейстер. — Я випишу ордер на арешт… Виконуй, Ґюннаре!
— Серйозно?
— А ти думав, що ми запрошуватимемо того чоловіка на милу балачку? Ідеться про потрійне вбивство, чорт візьми! До того ж, не маю ніякого бажання, щоб мене звинуватили в недбалості лише тому, що він один із нас!
Вперше в манері поліцмейстера розмовляти з’явився натяк на живі емоції. Він стримано кивнув мені й забрався з нарадчої кімнати. Цікаво — зблиснуло мені на мить, — чи він вже розкаюється, що змагався за посаду шефа у найнепривабливішій на всю країну поліційній управі?
Розділ 61Останніми тижнями назбиралася купа невирішених справ. Вхідна скринька електронної пошти повнилася непрочитаними повідомленнями, на столі хаотично громадилися документи, клієнти й позивачі втрачали терпець. Однак все валилося з рук. Усе, на що я був здатний, тупо дивитися у вікно й чекати на новини.
— З поліції не телефонували? — уп’ятдесяте за пообіддя запитав я пані Сьоренсен.
Вона скрушно похитала головою. Я знав, що їй з язика готове було зірватися якесь саркастичне зауваження, але вона стримувалася, обмежуючись коротким «ні».
Мені кортіло зайти до Бірґера Біркгауґа, побачити його реакцію на те, що його старого зброєносця, Ельдара Нурайде, затримали за підозрою в убивстві, але це було неможливо — пообіцяв новому поліцмейстерові тримати рот на замку. Та я усвідомлював, як наївно вірити, що Бірґер зможе чимось прислужитися. Хіба можливо знати наперед, що хтось здатний на вбивство? Ми всі маємо глибоко в душі потаємну нірку, куди не впускаємо сторонніх.
Мені було страшенно цікаво, як відбуватиметься допит Ельдара Нурайде. З багаторічним досвідом перебування по інший бік столу допитів буде непросто змусити його до зізнання. А може, він відчує полегкість, що його упіймали, й зізнається, скине з себе тягар злочину. Важко передбачити…
Я уявив собі Ельдара Нурайде в автомобілі з Сігне Гансен, її задерту спідницю, його спущені штани і… його фіаско. Ніякі пояснення і запевнення нічим не допоможуть. Може, сором від сексуальної поразки збудив у ньому лють і бажання вбивати? Цілком імовірно, подумав я. Ельдар Нурайде носив свою маскулінність, як прапор. Такій людині важко змиритися, що образ «мачо» розвалився.
Я зайшов у кабінет до Карли, дуже хотілося з кимось поговорити.
— Може, ти й маєш рацію, — сказала Карла, терпляче мене вислухавши. — Звісно, якщо Сігне Гансен каже правду.
— А чому б їй брехати?
Карла здвигнула плечима.
— Я маю домовленість з клієнтом за годину. Мені ще треба встигнути залагодити справи, Мікаелю.
Я рушив на пошуки Сюнне. Виявилося, що вона забігала на роботу після судового засідання, але вже пішла додому.
— У неї, бідолашки, такий стомлений вигляд, — сказала пані Сьоренсен. — Пригадую, як померла моя мама. Я аж за кілька місяців оговталася.
Я пробурмотів щось доречне в таких випадках і зачинився у своєму кабінеті. Сюнне могла б хоч зазирнути до мене перед відходом. Після нашої недоговореної розмови кілька днів тому, мені здалося, ніби вона мене виминає.
Робочий день непомітно підійшов до кінця. Рідше грюкали двері кабінетів і деренчали телефони, стишилися сміх і суперечки, аж доки я залишився в тиші зовсім сам.
Слова Карли застрягли в мені й не відпускали. А могла ж і, справді, в Сіґне Гансен бути причина мені збрехати. Вони ж могли бути спільниками, Сіґне й Ельдар Нурайде. Двоє коханців, які запланували помсту. Божевілля, але можливо! Карла якось сказала, що Сіґне мала найсильніший з-поміж усіх мотив. Мій контраргумент базувався на тому, що Еріка впізнала б рідну матір, хай би скільки крові та намазюкала на обличчя. І все ж вона могла бути співучасницею вбивства.
Я уже простягнув руку до мобільного, зателефонувати Маркюссенові, але зрозумів, що це ні до чого не приведе. Я перекинув м’яч на поле поліції, зробив усе, що міг. Час додому…
Садова хвіртка скрипнула, як завжди. Я подумав, що треба вже нарешті змастити завіси. Ця думка зринала в моїй голові тисячі разів — мимовільна рефлексія, яка ніколи не доводить до дії. Так само я часто думав про заміну двох тріснутих камінних плит на стежці, але не сьогодні, бо було надто темно. Раптом до мене дійшло, що не світиться ліхтар над вхідними дверима. Ну, замінити лампочку простіше, під силу навіть мені.
З пітьми за гаражем вихопилася чиясь тінь…
Розділ 62Карла роззирнулася і здригнулася. У льоху було тісно, над головою нависала низька стеля. Колись тут ув’язнювали людей, може, навіть катували. Думка зайнятися сексом у справжньому тюремному льоху видалася спершу спокусливою, але, як виявилося, тут нічогісінько не пробуджувало сексуального потягу. Старі мури, старе горе…
— Ліпше ходімо нагору, — тихо промовив Конрад, мабуть, помітивши її реакцію. — Я, правду кажучи, зовсім не це хотів тобі показати.
Він нечутними, легкими кроками піднімався гвинтовими сходами — був у добрій фізичній формі. Ліпшій, ніж вона. Карла йшла слідом, вражена дивовижною спорудою з різнорівневими поверхами, сходами, які раптом закінчувалися там, де закінчуватися не мали б, і знову
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За браком доказів», після закриття браузера.