read-books.club » Сучасна проза » Людина без властивостей. Том III 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

186
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Людина без властивостей. Том III" автора Роберт Музіль. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 75 76 77 ... 182
Перейти на сторінку:
у найсміливішій її думці було щось від нечутного пурхання спомину, то все, що їй траплялося, розросталось до безкрайого сьогодення; і навіть коли вона що-небудь робила, то зникав, по суті, лише вододіл між нею, хто це робив, і тим, що відбувалося, а рухи її нагадували шлях, яким речі самі линули до неї, якщо вона простягала до них руку. Але цю м’яку силу, те, що Аґата знала, і промовисте сьогодення світу, коли вона, всміхаючись, питала себе, що ж вона оце, власне, робить, важко було відрізнити від байдужости, безпорадности й глибокої німоти духу. Лише трохи перебільшивши свої відчування, Аґата могла б сказати про себе, що тепер уже не знає, де вона. Зусібіч її оточувало щось застигле, і їй здавалося, ніби вона й піднеслася вгору, й воднораз зникла. Вона могла б сказати: «Я закохана, тільки не знаю в кого». Її сповнювала ясна воля, якої досі їй завжди бракувало, але вона не знала, що їй з такою ясною волею робити, бо все, що в її житті було доброго й поганого, не мало значення.

Тож не лише тоді, коли Аґата розглядала капсулу з отрутою, а й щодня їй спадало на думку, що вона мріє про смерть і що щастя померти, мабуть, нагадує те щастя, в якому вона жила ці дні, готуючись поїхати до брата й роблячи тим часом саме те, від чого він благав її відмовитись. Аґата не уявляла собі, що буде, коли вона опиниться у брата в столиці. Майже з докором пригадувала вона, як іноді він безтурботно висловлював сподівання, що її там чекає успіх і що невдовзі вона знайде собі нового чоловіка чи бодай коханця; бо вона знала: саме цього й не буде! Кохання, діти, чудові дні, веселі товариства, подорожі й трохи мистецтва… Адже гарне життя — таке просте, вона розуміла його привабливість і не була до неї байдужа. З легким серцем вважаючи себе людиною нікчемною, вона носила в собі, однак, глибоку зневагу природженого бунтаря проти цієї нехитрої простоти. Вона бачила в ній обман. Повнокровне, на перший погляд, життя насправді «позбавлене сенсу»; кінець кінцем, тобто в буквальному розумінні в його кінці, перед смертю, в ньому завжди чогось бракує. Воно — Аґата пошукала відповідних слів — мовби нагромадження речей, якому не дала ладу жодна нагальна потреба; не наповнене при всій своїй повноті, воно протилежне простоті — всього-на-всього плутанина, що з нею миряться залюбки, мовби за звичкою! І Аґата, несподівано перескочивши думкою на інше, сказала собі: «Це — ніби зграйка чужих дітей, яких споглядаєш виховано й привітно, але з чимдалі глибшим страхом, тому що з-поміж них тобі не щастить побачити власне дитя!»

Її заспокоював намір покінчити життя самогубством, якщо воно й після останнього повороту, який був у неї ще попереду, не стане іншим. Мов шумування у вині, бродило в ній очікування, що смерть і жах не будуть останнім словом істини. Аґата не відчувала потреби про це замислюватись. Вона навіть боялася цієї потреби, якій так любив поступатися Ульріх, і то був страх аґресивний. Бо вона виразно відчувала: все, що так міцно взяло її в свої лабети, не було цілком позбавлене незмінної ознаки, що це — лише видимість. Але так само не викликало сумніву й те, що у видимості була й ріденька, розбавлена дійсність. «Дійсність, яка, можливо, ще не стала землею», — подумала Аґата. І однієї з тих дивовижних хвилин, коли місце, де стояла Аґата, ніби розчинялося в непевності, вона ладна була повірити, що за нею, у просторі, до якого ніколи не можна зазирнути, можливо, стоїть Бог! Такого надміру вона злякалася! Раптово її пройняла жаска далина й порожнеча, безкрає сіяння затьмарило їй розум і сповнило страхом її серце. Її молодість, через свою недосвідченість досить схильна до такої тривоги, шепнула Аґаті на вухо, що їй загрожує небезпека підтримати в собі зародки божевілля. Вона різко повернула назад. Вона суворо нагадала собі, що в Бога зовсім не вірить. Вона, відколи її вчили вірити, і справді в нього не вірила, і це була одна зі складових недовіри, яку вона відчувала до всього, чого її навчали. Ким-ким, а набожною Аґату не можна було назвати в тому цілком певному сенсі, в якому вірять у неземне чи бодай мають для цього моральну переконаність. Та по хвилі вона, вже знесилена, з трепетом змушена була знов зізнатися собі, що відчула «Бога» достоту так само виразно, мов чоловіка, який би стояв позад неї й накидав їй на плечі пальто.

Добре поміркувавши над усім і знов посміливішавши, Аґата усвідомила: те, що вона оце пережила, було зовсім не «сонячне затемнення», яке настало в її фізичних почуваннях, а мало переважно моральний характер. Раптова переміна в її внутрішньому стані, а відтак і в усьому ставленні до світу дала їй на мить ту «єдність сумління й почуттів», про яку доти вона знала лише з дуже невиразних натяків, і цієї єдности тільки й вистачало на те, аби вносити в щоденне життя якусь безнадію і похмуру пристрасність, хоч би як намагалася вчинити Аґата — добре чи погано.

Їй здавалося, що ця переміна була такою собі ні з чим незрівнянною хвилею, що котилася й від її оточення, й від неї самої, Аґати, до нього, була єдністю щонайвищого сенсу з найменшим порухом думки, яка ледве виділяється на тлі реальних речей. Реальні речі пройнялися відчуваннями, а відчування — реальними речами так переконливо, що нічого з того, до чого доти Аґата, як вона здогадувалася, прикладала слово «переконаність», тепер не справило б на неї ані найменшого враження. І сталося це за обставин, що, у звичайному розумінні, ніякої переконаности не допускали.

Отож значення того, чого вона зазнала у своїй самотності, полягало не в ролі, скажімо, що її можна було б приписати цьому з погляду психології як певній вказівці на дратівливу чи дуже нестійку вдачу, ні, бо полягало воно, по суті, не в людині, а в чомусь загальному чи у зв’язку людини з цим загальним, зв’язку, який Аґата досить справедливо вважала моральним — у тому сенсі, що їй, молодій жінці, котра розчарувалася в собі, здавалося, що якби вона завжди мала змогу жити так, як у ці виняткові хвилини, й не була надто слабка, щоб їх продовжувати, то могла б доброзичливо змиритися зі світом і полюбити його; а по-іншому їй цього просто не домогтися! Тепер вона відчула палке бажання повернутися до того колишнього свого

1 ... 75 76 77 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина без властивостей. Том III», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина без властивостей. Том III"