Читати книгу - "Гобіт, або Туди і звідти"

– спільні вороги, і з їхнім приходом усі чвари належить забути. Єдина надія – заманити їх у долину поміж південною та східною відногами Гори, а самим засісти обабіч на схилах. Однак це могло бути ризиковано, якщо ґоблінам вистачить бойового складу, щоб оточити Гору й атакувати їх також із тилу та згори, – втім, часу, щоб розробляти інший план чи кликати когось на підмогу, вже не залишалося.

Гроза невдовзі вщухла, відкотившись на південний схід, але хмара кажанів продовжувала насуватися, – вона спускалася дедалі нижче з-над схилу Гори й уже закружляла над головами об’єднаного війська, затуляючи світло та сповнюючи серця страхом.

— До Гори! — гукнув Бард. — До Гори! Займімо позиції, доки ще є час!

На південній віднозі, по всіх її схилах і серед скель біля її підніжжя, засіли ельфи, на східній – люди та ґноми. Але Бард разом із най-спритнішими людьми й ельфами видерся на гребінь східної відноги, щоб оглянути панораму Півночі. І вони побачили, що землі біля підніжжя Гори чорні від орд нападників. Невдовзі їхній авангард обігнув відногу й удерся в Діл. То були найшвидші ґобліни верхи на вовках, і виття та крики ще здаля роздирали повітря. їм напереріз метнулося кілька хоробрих воїнів з-поміж людей, аби викликати удар на себе, і багато ворогів полягло, а інші відступили й кинулись урозтіч. Як і передбачав Ґандальф, ґоблінська армія скупчилася позаду спантеличеного несподіваною відсіччю авангарду, а потім люто ринула в долину, шалено нуртуючи між відногами Гори і вистежуючи супротивника. їхнім знаменам, чорно-червоним, не було ліку, і вони сунули, ніби лавина, – несамовито й безладно.

То була жахлива битва. Найстрашніша з усіх пригод Більбо, яку він спершу найбільше зненавидів, – а згодом, ніде правди діти, найбільше пишався нею і найбільше полюбляв згадувати, хоча його участь у ній була зовсім незначною. Власне, він одразу ж надів свого персня і зник з очей, хоч і не цілком уникнув небезпеки. Навіть такий чарівний перстень не забезпечує повного захисту в разі нападу ґоблінів і не відвертає сліпих стріл та списів, – але він допомагає вислизати з-під ніг і захищає вам голову від прицільного удару замашного ґоблінського меча.

Ельфи перші пішли в наступ. їхня ненависть до ґоблінів була холодною та нещадною. Ельфійські списи та мечі відсвічували у присмерку крижаним полум’ям – стільки смертельної люті було в руках, які їх стискали. Щойно ворожа рать ущерть затопила долину, вони зустріли її градом стріл, і кожна зблискувала в польоті, ніби охоплена пекучим вогнем. Услід за стрілами полетіли тисячі списів. Здійнявся несамовитий вереск. Скелі почорніли від ґоблінської крові.

Ледве ґобліни отямилися після шаленої атаки і натиск ельфів послабився, як долиною прокотився гортанний рев. Горлаючи «Морія!» та «Даїн, Даїн!», з іншого боку посунули ґноми Залізного Кряжа з кайлами, а разом із ними – озерні люди з довгими мечами.

Ґоблінів охопила паніка, а коли вони повернулися лицем до нових супротивників, ельфи знову пішли в наступ – зі свіжим підкріпленням. Багато ґоблінів уже тікало понад річкою, щоб вирватися з пастки, і багато вовків почало кидатися на власних вершників, рвучи мертвих і поранених. Перемога здавалась уже близькою – аж тут згори долинули якісь крики.

То ґобліни видерлися на Гору з протилежного боку, і багато їх уже розсіялося по схилах над брамою, а інші, не звертаючи уваги, якщо хтось із вереском зривався у прірву, безоглядно мчали вниз – в атаку на відноги. До обох відног можна було дістатися стежками, які збігали з вершини Гори, а захисників було надто мало, щоб надовго відрізати ґоблінам шлях. На перемогу тепер годі було й сподіватися. Вдалося затримати лише перший натиск чорної лавини.

День хилився до вечора. Ґобліни знову зібрались у долині. У пошуках здобичі примчали зграї варґів, а з ними – особиста охорона Болґа, велетенські ґобліни зі сталевими шаблями. Невдовзі буряне небо почало темніти. Великі кажани й досі кружляли над головами ельфів і людей, впиваючись у поранених, як вампіри. Бард тепер боронив східну відногу, але, попри всі зусилля, поволі відступав, а ельфійські ватажки збилися довкола свого короля на терасі з південного боку, неподалік од вартівні на Кручому Бескеті.

Зненацька пролунав голосний поклик і від брами долинув звук сурми. Усі зовсім забули про Торіна! Частина муру, підважена важелями, обвалилась у заводь. З брами вискочив Король під Горою, а вслід за ним – його соратники. Де й ділися плащі та каптури – ґноми були в осяйній броні, а їхні очі палали червоним вогнем. У сутіні Торінові обладунки виблискували, наче золото у приску.

Згори на них полетіли уламки скель, які жбурляли ґобліни, але ґноми не відступили, а спустилися до підніжжя водоспаду, перестрибуючи з каменя на камінь, і кинулись у бій. Вовки та ґобліни-вершники падали їм до ніг замертво або розбігалися перед ними. Торін завдавав потужних ударів своєю сокирою, а сам, здавалося, був невразливий.

— До мене! До мене! Ельфи та люди! До мене! О мої кревні! — кричав він, і його голос лунав у долині, наче ріг.

Усі ґноми Даїна, змішавши лави, кинулись униз йому на підмогу. Донизу спустилось і багато озерних людей, бо Бард уже не міг їх стримувати, а з іншого боку надбігло чимало ельфів-списоносців. Ґоблінів знову було розбито, і полягло їх стільки, що Діл потемнів, осквернений купами їхніх трупів. Варґів розігнали, і Торін напосідав тепер на охоронців Болґа. Але він не міг пробити їхні лави.

За його спиною впереміш із трупами ґоблінів уже лежало багато мертвих людей, і ґномів, і прекрасних ельфів, котрі могли б довгі віки весело жити в лісі. І наскільки долина перед ним ширшала, настільки ж слабшав Торінів натиск. Його соратників було надто мало. Його фланги були незахищені. Невдовзі вороги перейшли в наступ, і ґномам довелося розташуватися великим кільцем, віч-на-віч із ґоблінами та вовками, які оточили їх зусібіч. Охоронці Болґа з виттям кинулися на них і врізались у їхні лави, ніби хвилі в піщані дюни. Друзі нічим не могли допомогти ґномам, бо лавина ґоблінів посунула схилами Гори з подвоєною силою, і всюди людей та ельфів поволі долали.

Більбо з болем дивився на цю картину. Він обрав собі спостережний пункт на Кручому Бескеті, серед ельфів, – почасти тому, що звідти було більше шансів утекти, а почасти (це промовляла його туків-ська жилка) тому, що в останній смертельній сутичці він волів би захищати Короля ельфів. Мушу сказати, що там був