Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

17. Коли Ґальбі про це розповіли, то він вирішив, що такої неповаги удостоївся не так за свою старість, як за бездітність. Не довго думаючи, вихопив з-поміж натовпу, що вітав його зранку, Пізона Фруга Луцініана, відомого юнака знатного роду, якому завжди довіряв та призначав спадкоємцем свого майна й імені: назвавши його своїм сином, відвів до табору та всиновив на загальних зборах. Але навіть тоді навіть не згадав про хоча б якісь подарунки, і це дало Маркові Сальвієві Отону догідний привід здійснити свій задум через шість днів після церемонії всиновлення.

18. Ще від початку панування багато різних знамень вказували на кінець, що його чекає. Коли під час його подорожі[703] у кожному місті зліва й справа на узбіччях приносили жертви, один бик, приглушений сокирою, розірвав пута й кинувся до його колісниці та, здійнявши ноги, забризкав усе кров’ю; коли Ґальба виходив з колісниці, натовп штовхнув охоронця, і той заледве не поранив імператора списом. А як тільки-но ступив у місто і на Палатин, як земля задвигтіла і залунав звук, наче реве віл. 2. Далі були ще очевидніші знамення. З усіх коштовностей відібрав одне намисто з дорогих каменів та перлів і присвятив його своїй Фортуні Тускуланській, але раптово надумав, що воно достойне вищого місця, і присвятив його Венері Капітолійській. А наступної ночі приснилася йому ображена Фортуна, від якої забрали обіцяний дар, і сказала, що відбере в нього все, що сама дала. Нажахавшись, зірвався на самому світанку й подався в Тускул, щоб вимолити прощення за такий сон, а наперед послав служників приготувати все для жертвоприношення. Однак побачив там лише тепле вугілля у жертовнику, старого чоловіка в чорному одязі, що тримав ладан у скляному посуді та вино у глиняній чаші[704]. 3. Помітили також, що коли він приносив жертву на січневі календи, вінок упав йому з голови, коли ворожив, кури повтікали, а в день усиновлення[705], коли виступав перед воїнами, служники забули поставити на трибуну крісло, як годиться, а в сенаті курульне крісло поставили задом наперед.

19. Уранці того дня, коли його вбили, приносив жертву, і жрець попередив його про небезпеку, кілька разів повторивши йому, що вбивці близько. Незабаром після цього Ґальба довідався, що Отон захопив табір. Багато хто переконував Ґальбу, щоб він якомога швидше подався туди, аби подолати суперника своєю присутністю й авторитетом. Але він вирішив залишитися й укріпити охорону з легіонерів, яку розташував по цілому місту. Одягнув полотняний панцир, хоча й висловив сумнів, що він захистить його від стількох кинджалів. 2. Та все-таки повірив оманливим чуткам, які зумисне розпускали змовники, щоб виманити його на людне місце: хтось випадково запевнив його, що все вже закінчилося, що заколотників затримали, що решта війська вже підходить, щоб вітати його та підкорятися кожному наказу. Ґальба довірився їм та навіть вийшов назустріч військам, і коли якийсь воїн вихвалявся, що вбив Отона, запитав: “За чиїм наказом?” і так дійшов аж до форуму. Тут побачили його вершники, яким доручили вбити його. Пришпоривши коней, розігнали натовп і впритул підійшли до нього. Затримавшись на хвилю, накинулись та закололи, коли всі друзі повтікали від нього.

20. Дехто говорить, що як тільки накинулися на нього, вигукнув: “Що ж робите, соратники? Я ваш, а ви — мої”, та навіть обіцяв подарунки[706]. Проте більшість стверджує, що підставив їм свою шию без спротиву, спонукаючи їх робити свою роботу і чинити так, як потрібно. Дуже дивним видається те, що ніхто з присутніх навіть не намагався допомогти імператорові, всі викликані війська відмовилися підкорятися, окрім загону германців. Вони поспішали на допомогу, пам’ятаючи про турботу, яку приділив хворим та недужим[707]: однак, не знаючи добре дороги, спізнилися. 2. Вбили його поблизу Курцієвого озера[708] і там його й полишили, доки рядовий воїн, що повертався з видачі харчів, покинув свій вантаж і відрізав йому голову; оскільки не міг вхопити її за волосся, то взяв під паху, а потім, встромивши пальця голові у рот, відніс Отонові. Той віддав її кухарям і служникам, а вони настромили її на палю й, забавляючись, носили по цілому табору, постійно примовляючи: “Ґальбо-Купідоне, насолоджуйся молодістю своєю”. Приводом для такого гострого жарту був поголос, який кілька днів перед тим розійшовся серед народу, що коли хтось похвалив Ґальбу за ще квітучу й молоду красу, він відповів:

Ще сила моя непохитна[709].

Вільновідпущеник Патробія Нероніана викупив цю голову в них за сто золотих і кинув на те місце, де за наказом Ґальби стратили його патрона. Згодом управитель Арґів поховав її разом з тілом у приватних садах Ґальби на Аврелієвій дорозі.

21. Був пересічного зросту, волосся на голові не мав зовсім, очі були в нього голубі, а ніс гачкуватий. Руки та ноги мав настільки понищені подагрою, що не міг ані довго носити черевиків, ані навіть перегортати сторінки чи взагалі тримати книгу в руках. На лівому боці мав м’язовий наріст — настільки великий, що його ледве стримувала пов’язка.

22. Говорять, що полюбляв попоїсти, а в зимовий час починав снідати ще до світанку. За обідом споживав так багато, що наказував навіть забирати недоїдки в нього з-під рук[710] та розносити й роздавати служникам, що чекали на нього. Мав потяг до чоловіків, та лише до сильних та дужих. Говорять, що якось в Іспанії Ікел, давній полюбовник, сповістив йому про смерть Нерона: Ґальба не лише привселюдно пристрасно розціловував його, але й наказав йому негайно приготуватися й відвів його до себе.

23. Загинув на сімдесят третьому році життя, тобто на сьомому місяці правління. Сенат, як лиш було дозволено, постановив зробити його статую і встановити на ростральній колоні на тому місці форуму, де був убитий; однак Веспазіан відмінив постанову, вважаючи, що Ґальба підсилав для нього вбивць з Іспанії до Юдеї.

8

Отон

1. Предки Отона, давній та відомий рід, що бере початок від етруських царів, походять з міста Ферентина. Дід його, Марк Сальвій Отон, батько якого був римським вершником, а матір — невідомого походження і, можливо, навіть не вільнонароджена, був сенатором завдяки впливовості Лівії Августи, в домі якої виріс, однак не піднявся