Читати книгу - "Війни Міллігана"

На Ренді тиснули всі друзі й колеги, але він все одно відмовлявся кидати Біллі. Під час конференції адвокатів у кримінальних справах колеги намагалися вмовити його не захищати Міллігана, але він вважав, що тепер потрібен йому більше, ніж будь-коли. Після зустрічі вони чимало випили і сварилися з цього приводу ледь не до ранку.

— Тебе скомпрометував той факт, що ти був разом з Біллі у Флориді під час арешту. Ренді, може виникнути конфлікт інтересів…

— Річ не тільки в тобі, Ренді. Усе це може суттєво підірвати авторитет інституту громадських захисників. У тебе є інші клієнти — декому з них загрожує смертна кара — і це може вплинути й на них…

— Зрозумій, продовження твоєї роботи з Біллі навіть не в його інтересах. Час комусь іншому його взяти…

Дана почав здавати позиції:

— Так а хто ж може взяти його?

— Може, Ґері Швейкарт? Він від самого початку брав участь у цій справі. Біллі його знає та довіряє йому.

— Він же пішов у приватну практику, — похитав головою Ренді. — А в Біллі немає грошей.

— Гроші ніколи не були для Ґері вирішальним фактором. Він же може взяти його pro bono[57].

— Це нечесно стосовно Ґері, — не піддавався Дана.

— А з твого боку нечесно продовжувати з ним працювати — нечесно стосовно твоєї родини і твоїх колег. І навіть самого Біллі.

Дана зітхнув. Сил боротися не лишилося.

— Мабуть, ви маєте рацію. Але тільки лише якщо Ґері погодиться його взяти.

Ґері Швейкарт погодився знов представляти інтереси Біллі, і їхні стосунки пішли на нове коло.

9 грудня 1986 року він приїхав зустрітися з Біллі у Франклінській окружній в’язниці. З того дня, як він і Джуді Стівенсон погодилися взяти його справу, минуло дев’ять років і один місяць.

— Пам’ятаєш, що я тобі сказав, коли ми вперше тут зустрілися?

Він кивнув:

— Ти сказав тоді денні: «Стули пельку, бо навіть стіни тут мають вуха».

– І нічого не змінилося. Не говори ні з ким, окрім мене. І ніхто хай не говорить.

Він знов кивнув.

— То хто ти зараз?

— аллен.

— Я так і думав. Передай іншим, що я сказав. І тримай їх у курсі подій.

— Я спробую, але я тут не головний, ти ж знаєш.

Ґері повернувся до офіса й зателефонував своєму другові та колишньому начальнику Джеймсу Курі, молодому громадському захисникові з округу Франклін, щоб повідомити про свою згоду знов захищати Біллі. Безкоштовно.

— Призначені слухання, на яких вирішуватимуть, що буде з Біллі, де його лікуватимуть і хто саме, — повідомив Ґері. — Відділ умовно-дострокового звільнення тільки й чекає можливості знов кинути його за ґрати. Я не можу сам воювати проти Шумейкера та відділу УДЗ. Мені потрібна допомога громадського захисника. Може, твоє бюро формально візьме цю справу, а мене призначимо додатковим адвокатом?

Під час зустрічі, на якій колеги тисли на Ренді Дану та зрештою примусили його відмовитися від роботи з Біллі, Джим Кура сидів мовчки. Потім прозвучало ім’я Ґері, і він одразу зрозумів, що якщо той погодиться — йому знадобиться допомога. На справу, у якій вже було винесено рішення — а в Біллі саме така справа — суд не дозволить витратити більше 100 доларів. Кура не знав більше нікого з юристів, хто б міг узятися за таку складну справу безкоштовно. Тільки такий ідеаліст, як Ґері Швейкарт, міг вступити в цю безнадійну битву лише через принципи. За це Ґері йому і подобався — вони були добрими друзями. Тож тепер, як би він сам до того не ставився, Кура просто не міг йому відмовити.

— Ти маєш рацію. У цій справі забагато політики — жодне інше бюро не погодиться з тобою працювати. Я виділю когось зі своїх людей тобі на допомогу.

Але всі адвокати в бюро громадських захисників округу Франклін відмовлялись — у них була купа своїх справ, а випадок Біллі Міллігана був надто неоднозначним і резонансним, щоб досягти в ньому успіху.

— Такі справи — це твоє, — сказала Курі Джуді Стівенсон. — Від самого початку тобі варто було бути адвокатом Біллі.

Кура зрозумів натяк. Тоді, у 1977-му, Кура призначив Джуді й Ґері займатися справою, що на той момент стосувалася лише кількох зґвалтувань. Скоро вони удвох прийшли до нього в кабінет і сказали, що вище голови їм не стрибнути — це вперше в країні (а може і світі) обвинувачують людину з множинними особистостями, і тиск ЗМІ та політиків неможливо здолати. У той час Кура був начальником бюро і брав лише ті справи, які колеги відразу так і називали: «справи Кури». За них не брався жоден інший адвокат, крім нього — це були клієнти з важким характером, клієнти, що постійно звільняли адвокатів, нервові чи навіть божевільні. Ґері і Джуді завжди вдавалося вмовляти його взяти якусь складну справу, але переконати його взяти Біллі в них так і не вийшло. Тепер Джуді вирішила спробувати ще раз.

Цього разу Біллі хотіли звинуватити в убивстві, і Джон Шумейкер з відділу УДЗ рішуче націлився використати «закон Міллігана», щоб відправити Біллі у в’язницю, щойно суд і Департамент психічного здоров’я його звільнять.

— Ми не можемо дозволити Шумейкеру це зробити, — сказав Ґері.

— Ну добре, — погодився Кура. — Я відволікатиму інших гравців, а твоє діло — м’яч.

Швейкарт і Кура запропонували суду знов призначити доктора Стеллу Керолін лікарем Біллі, але прокурор округу Франклін виступив проти, оскільки доктор Керолін не була членом персоналу установи судової медицини. Суддя Мартін вирішив, що до наступного засідання комісії у справі Біллі — за два місяці — він перебуватиме в Центрі судової медицини Тімоті Моріца в Колумбусі.

12 грудня в «Колумбус Диспетч» написали:

МІЛЛІГАНУ НЕ ДОЗВОЛИЛИ ОБРАТИ ЛІКАРЯ

…Учора на закритому [судовому] засіданні було вирішено, що Мілліган перебуватиме під наглядом доктора Льюїса Лінднера, директора Центру, або ж іншого лікаря з персоналу…

(2)

У той день, коли Біллі знов закрили в Центрі Моріца під контролем Лінднера, він зрозумів, що йому стало все одно. Він довго ходив по кімнаті колами, розглядав підлогу, рахував плитку і зрештою вирішив, що треба накласти на себе руки. Незважаючи на підтримку Ґері, він утратив рештки надії. Він зрозумів, що систему не змінити і що він лише продовжуватиме колами ходити від однієї судової клініки до іншої. Йому було