read-books.club » Сучасна проза » Юність Василя Шеремети 📚 - Українською

Читати книгу - "Юність Василя Шеремети"

225
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Юність Василя Шеремети" автора Улас Олексійович Самчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 75 76 77 ... 101
Перейти на сторінку:
зрозуміли по-своєму. Він, мовляв, ними гордує. Зарозумний став. Козенко дивився майже виключно в бік Василя. Шпачук, коли говорив, то не до всіх, а до нього. Він навіть намагався повернутися в інший бік... Гнатюк, нарешті, коли вже все сказав, глянув на Василя поглядом: “Чому, мовляв, до дідька, ти не заговориш”...

Отаке було. Василь нічого тут не лукавить. Просто він боїться сказати те, що хотів би... Він ще не виріс, щоб сказати нові слова, а старих не хоче казати...

Верталися гуртками — хто куди. Біленко, Гриб та молодий Гнатюк подалися на Туніки. Там десь, у тому зеленому морі живуть їхні феї — Варвара, Надя і Настя-молодша. Для них ще не скінчився день... Навпаки. Він щойно починається. Вони ще довго сидітимуть у садку під кущами ще нерозквітлого бозу і виспівуватимуть свої пісні. Це та молодь, що більше співає, ніж говорить, що не морочить собі голови зайвими питаннями. Надя піде з Валентином на прохідку, вони дійдуть до кінця саду, де густі кущі, тут обіймуться, зіллються в поцілунку. У них це все якось просто, без зайвих викрутасів. Це не Василь і це не Настя, це не Євген та Мирочка. Так само й Гриб. Він сяде біля гладкої Варвари, правою рукою підгорне її під себе, і так вони можуть сидіти побіч, ніби зрослі, ніби зачаровані, цілими годинами, і одночасно співати і мати вигляд, ніби вони зовсім далеко одне від одного...

Цікаво, що наприкінці зборів до Василя підійшов Стасюк. Василь ніколи не мав з ним ніяких розмов, а тут зненацька Стасюк заговорив, що він хотів би з Василем дещо перебалакати.

— Добре, — сказав байдуже Василь. — Ми з тобою зустрінемось... Десь цими днями.

Василь сходить з гори в товаристві Гнатюка і Приходи.

— Ти щось маєш сьогодні вигляд печериці, — сказав Гнатюк. — Що, ти не міг щось сказати? А Прихода також, як намальований святий. Бачу, що семінарія на тебе впливає...

— Не семінарія, а інші речі, — сказав Прихода. — Ти думаєш, приємно бути на чиємусь похороні...

— На похороні твоєї невинности, — засміявся Гнатюк. — Ну, коли ти конечно хочеш не постарітися, то законсервуйся...

— Що будемо говорити... Ти цього не зрозумієш, — Невдоволено пробурмотів Прихода.

— Ні. Не зрозумію. За чим ти зітхаєш? За гуртком... З ним скінчено. Кінець. Виросли отак, як виростають зо старих штанів. Люди йдуть далі... Вправо, вліво — кому куди...

— Тільки не просто, — нарешті промовив Шеремета.

— “Отверзи уста своя і наполнися духом”, — зіронізував Гнатюк. — Я тобі, Василю, скажу... Ти... — тут він вжив непристойне слово. Василь образився.

— Прошу тебе не лаятись...

— Не лаюся. Тільки вам, що живете в рукавичках, треба денно давати по двадцять п’ять... Така курація помогла б...

Василь майже вибухає:

— Ти спочатку зрозумій речі, а тоді вже роби висновки. Не тямишся на справах, то й мовчи...

— Ти тямишся! — з серцем відповів Гнатюк...

— Не тямлюся, а тому й мовчу.

— Якого ти чорта дмешся? Скажи мені нарешті! — сердиться також Гнатюк. Василь замовкає. Що буде йому казати? Те, що хотів би — язик не повернеться. Але по часі він знов бурмотить: “Подумаєш!.. Дві людини говорять і жодного слова про те, що треба...”

— А що ж, по-твоєму, треба? Ти не мовчи. Висипайся з тим. Повчи нас...

— Що вас учити... Ви самі вже все знаєте... Партії будуєте... Соціялізм... Конкуруєте з Леніним... Що мені з вами рівнятись... До всіх чортів!.. Хіба в нас немає більше клопоту, як “клясова свідомість”? Ні. Я тебе питаю! Клясова свідомість! Крякають і крякають. Двадцять п’ять років про те саме... А де наша власна свідомість? Людська? Які там до халери буржуї! Нам не буржуї роблять кривду! З тими дамо собі раду! Нам... Е! Що там! Кому це зараз потрібно?.. — Василь замовкає. Всі також мовчать. Гнатюк закурює. Василь чує знайомий запах тютюну. Він зовсім замовкає. Затискає зуби, щоб не пропустити крізь них слово. У “Тіволі” грає музика. Доходять униз, і Василь прощається. Якась напруженість. Всі не знають, що, власне, казати. Потиснули один одному руки і розійшлися.

Василь іде й думає: “Про всі ті постанови там на горі ніхто не сміє знати. Жодний учитель, жодний батько, жодна мати — жодна навіть добра, старша людина. Бо всі вони старші люди — і батьки, і учителі, а в тому їх хиба. Вони можуть попсути всі ці справи, бо ж ми молоді і зелені. Вони відразу зашикають нас, закидають вказівками, засиплять страхами, бо ж ми молоді... І це вже наша хиба. І вони, і ми — це хиба.

Біля фіртки Василь натрапляє на Євгена. Він тримає за руку полохливу Маню. Вона шарпається і пищить:

— Женю! Женько! Сумашедший! Що ви робите?

Побіч стоїть Волобуєва. Вона намагається допомогти своїй приятельці. Вона незграбно шарпає Євгена за рукав і також пищить:

— Маню! Дряпай його! Дряпай! — Вона починає Євгена щипати, але то мало йому дошкуляє. Побачивши Василя, він кричить:

— Василю! Поможи. Бери одну! Оцю от! — і штовхає ногою Волобуєву. — Ні, ні! Не пущу! — задоволено запевняє він Маню, яка пручається зо всіх сил. Василя вона ще більше соромиться, ніж Євгена, і тепер навіть боїться пищати.

— Мамо! — викрикує вона нарешті. Це впливає. Євген швидко пускає її руку, оглядається, але ніякої мами не видно. А Маня тим часом зникла за фірткою разом з Волобуєвою. Чути тільки їхній вдоволений сміх.

— Ну, я вас однаково ще впіймаю! — хвалиться Євген. — Знаєш? Я торкнувся її грудей. Знаєш що? Ми колись затягнемо їх до себе. Ото намнемо! Аби та баба-яга кудись пішла.

— Хлопці, хлопці! Вечеряти! — чують вони зненацька голос тієї самої баби-яги. Євген прискає в кулак. А що, як вона чула! Ні. Все, здається, гаразд. Вона трохи глухувата.

— Недавно йшла Настя, — заявляє Євген, коли вже вони сиділи біля столу. Василь мовчить. Він не має бажання сьогодні говорити. Зате має бажання Євген. Його уява працює. Він недавно читав “Декамерона” і все ще під його враженням.

— Як ти думаєш? — питає Євген. — Чи Маня вже знає мужчину?

— Напевно, ні, — буркає Василь.

— А до неї ходить Чорна. Ти ж чув про неї?

— Це до Олі, — каже Василь.

— До Олі. А

1 ... 75 76 77 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Юність Василя Шеремети», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Юність Василя Шеремети"