Читати книгу - "Демократія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вони, як і я, знали, що Мубарак не поведе регіон до змін. Режим щойно подвоїв репресії. Ненависний закон про надзвичайні повноваження продовжили на два роки. Більшість сподівалася, що його скасують. Новий конституційний референдум 2007 року зробив суворішими вимоги до участі незалежних кандидатів, сподіваючись зупинити поступ «Мусульманських братів», але водночас обмеживши участь інших політичних сил. Значно зросло насильство проти демонстрацій опозиції та затримання активістів усіх ґатунків. Щоб забезпечити перехід до демократії, Мубарак систематично усував потрібні єгиптянам нові інститути, багато з яких поділяли його світську орієнтацію.
Це виявиться його останнім шансом на мирні зміни. Відійшовши від політичних можливостей 2005 року, президент рокував свій режим на загибель. Відтак це було лише справою часу, коли втомлений і незаконний режим не зможе утримувати владу.
Розв'язка сталася в грудні 2010 року. Вуличний торговець у сусідньому Тунісі, котрому все це уїлося в печінки, підпалив себе. Його смерть викликала підтриману соціальними ЗМІ революцію на всьому Близькому Сході, і вперше в арабській історії в Тунісі Алі ібн Хусейн мусив піти. І тепер ніхто не стояв між вісімдесятирічним єгипетським президентом і його розлюченим народом, який був у відчаї. Люди пішли проти нього, закликаючи до його повалення. «Ерхал!» («Геть!») стало актуальним гаслом.
Молодь на вулицях жадала демократичного та яскравого майбутнього. За 30 років населення регіону подвоїлося: більшість жителів мали до 25 років. Утомлені корумповані уряди не могли забезпечувати їхні потреби. «Мідл Іст монітор» писав про «інтуїтивне відчуття національного приниження й брак самоповаги»[122].
Другий шанс для демократії
Люди у відчаї заполонювали майдани, як-от Тахрір — з'явилися нові можливості для демократичних перетворень. Проте енергія в Каїрі та інших великих містах не мала цілі й політичної мети. І Айман Нур, і «Кефая» спробували каналізувати пристрасті моменту, але були вже безсилі, бо всі ресурси витратили на попередню боротьбу з урядом. Нобелівський лауреат Мохаммед ель-Барадеї повернувся додому, але він задовго пробув за кордоном, роблячи корисну справу в МАГАТЕ, і був відірваний від прагнень Єгипту. Світські сили, які президент мав би плекати у попередні роки, у критичний момент не змогли об'єднатися.
Мубарак силувався врятувати свій режим, але було вже запізно. Він відмовився піти, але звільнив кабінет і вперше за свого правління призначив віце-президента — Омара Сулеймана. Щодня відбувалися сутички між урядом та опозиційними силами, а сили безпеки не могли підтримувати лад.
На третьому місяці кризи Мубарак продовжував наполягати, що він втримуватиме владу до оголошення виборів. У драматичній промові 10 лютого 2011 року він нарешті сказав, що не балотуватиметься на наступних виборах, але доти з посади не піде. Надто пізно: єгиптяни закликали до його негайної відставки, а дехто — до страти. Він подав у відставку наступного дня і передав владу Верховній раді збройних сил. Військові узялися наглядати квапливе написання перехідної конституції. Багато хто побоювався, що швидкий перехід до виборів не дасть світським силам достатньо часу, щоб зібратися й конкурувати на виборах. Вони мали рацію. Добре організоване «Мусульманське братство», що тепер мало легальний статус політичної партії, більшістю по всій країні перемогло на мирних виборах. Після завершення всіх раундів парламентського голосування «Братство» одержало 47 % місць. «Братство» обіцяло не висувати кандидата на виборах президента, але слова не дотримало. Переміг Мохаммед Мурсі — перший ісламіст, обраний главою держави в арабському світі. Кошмар Мубарака став реальністю, і частково це була справа його ж рук. Він як ніхто інший відповідав за голий політичний ландшафт і домінування «Братства».
Звичайно, на цьому історія не закінчилася. «Мусульманське братство» панувало недовго — галасливо й некомпетентно. У країні були поважні економічні проблеми: катастрофічно скорочувалися зарубіжні резерви й падала національна валюта. Мурсі благав про допомогу, обіцяючи провести економічні реформи. На виконання вимог МВФ за пакет позик на 4,8 млн доларів. США пообіцяли Єгипту 250 млн доларів, але сказали президентові, що уважно моніторитимуть його урядування.
Шукаючи за кордоном допомоги, Мурсі, одначе, робив усе, аби забити клин між урядом та мільйонами світських єгиптян і релігійними меншинами. Проект конституції не передбачав запобіжників для прав жінок. На переконання критиків Мурсі, документ надавав Аль-Азхару, найстарішому єгипетському університету, що користувався найбільшим авторитетом у сунітів, можливість судити про прийнятність для релігії державних законів.
Під тиском Мурсі й далі обіцяв компроміс, але тривав ісламський і автократичний ухил у його політиці та її наслідках. Слушно чи неслушно, та його звинувачували в нападах на релігійні меншини і на тих, хто не ставився до ісламу з належною повагою. Арешт 30 березня популярного телевізійного сатирика Бассема Юссефа за образу ісламу й Мурсі, здавалося, демонстрував нерозривний зв'язок президента з його вірою. Не минуло й тижня, як група мусульман напала на головну катедру коптської православної церкви, де чинили задушне поминання християн, убитих у міжрелігійній сутичці. Очільник церкви, папа Тавадрос II, звинуватив президента в тому, що він їх не захистив.
Мурсі не зробив нічого, щоб угамувати своїх критиків. Здавалося, він просто подвоював ставки, збільшуючи вплив «Мусульманського братства». Він призначив ісламістів на 13 із 27 посад губернаторів у країні. Якщо в нього й були наміри об'єднати єгиптян, щоб подолати їхні релігійні відмінності в демократичних інститутах, то він це добре приховував. Країною прокотилися люті протести, у яких зіштовхнулися мільйони прихильників Мурсі й мільйони його критиків, а майбутнє Єгипту хиталося тим часом на терезах.
1 червня армія дала президенту дві доби залучити опозицію й знайти рішення. Він цього не зробив, і 3 липня його вигнали. Тисячі демонстрантів вітали військовий переворот. Інші тисячі протестували. Насильство тривало кілька місяців, але зрештою армія навела порядок.
Провели президентські вибори на кшталт попередніх. Участь у них взяли два кандидати, і переміг генерал Абдель Фаттах Ас-Сісі. Лідери «Мусульманського братства» були заарештовані, й багато хто, зокрема Мурсі, перебуває за ґратами; їм загрожує смертна кара.
Отаким нині є становище у Єгипті. Учетверте в його сучасній історії країною править військовий. Здебільшого, яків попередні 60 років, у країні надзвичайний стан. Парламент виконує роль печатки. Неурядові організації, передусім із зарубіжним фінансуванням, перебувають в облозі. Лідери «Мусульманського братства» за ґратами, а його прибічники пішли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Демократія», після закриття браузера.