Читати книгу - "Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій"

У вересні 1940 р. США надали Великій Британії 50 есмінців в обмін на довготривалу оренду деяких колоніальних володінь. 11 березня 1941 р. президент Ф. Рузвельт підписав закон про лендліз, який передбачав здійснення стратегічних постачань країнам Британської імперії та Китаю. США взяли на себе функцію патрулювання західної частини Атлантичного океану, допомагаючи Королівському військово-морському флоту захищати морські конвої. У червні 1941 р., щоб розвантажити й сухопутні сили Великої Британії, Сполучені Штати перебрали на себе окупацію Ісландії[33]. У Тихому океані США, Велика Британія та еміграційний уряд Нідерландів (який контролював Індонезію) запровадили ембарго проти Японії.

14 серпня 1941 р. США та Велика Британія підписали Атлантичну хартію. Так «нейтральний» Вашингтон фактично взяв участь у заснуванні другої антигітлерівської коаліції після того, як зазнав поразки й розпався англо-французький альянс. Партнерство США з Великою Британією протягом 1940—1941 рр. нагадувало відносини між СРСР та Третім Рейхом у той самий період. Хоча Вашингтон і Москва поверхово заявляли про свій нейтралітет, вони мали фаворитів серед сторін конфлікту та всіляко їм допомагали. У момент, коли американці пішли на зближення з британцями, А. Гітлер ініціював консолідацію власної коаліції. У вересні 1940 р. на доповнення до Антикомінтернівського, Німеччина, Японія та Італія підписали Берлінський (Троїстий) пакт. У листопаді того ж року до німецької столиці прибула радянська урядова делегація на чолі з В. Молотовим, яка обговорювала розподіл на сфери впливу країн Європи й Азії, а також умови приєднання СРСР до Троїстого пакту.

Українська громада Сполучених Штатів нараховувала понад 750 000 осіб. Підтримка діаспорними організаціями ідеї незалежності України, як і в Канаді, викликала підозри федерального уряду. У Вашингтоні непокоїлися, що самостійницька пропаганда інспірована німецькими спецслужбами. Показовою була різна реакція на події в Карпатській Україні в 1938— 1939 рр. У той час, коли громадська думка США вважала ці події гітлерівським сценарієм, представники української діаспори збирали матеріальну допомогу, готували меморандуми й навіть вирушали в далеку подорож на поміч Закарпаттю[34].

Протягом 1922—1940 рр. основною представницькою асамблеєю української діаспори в США було Об’єднання українських організацій Америки (ОУОА). Значний вплив на українську громаду США справили діячі УВО та ОУН, які приїздили до цієї країни: Є. Коновалець, О. Сеник, Р. Сушко та ін. За їх участі в 1931 р. було створено Організацію державного відродження України (ОДВУ). Уже в 1930-х рр. ОДВУ намагалася сформувати в США «визвольну армію». Члени ОДВУ носили уніформи, закуповували зброю й навіть придбали для вишколів спортивний літак, який назвали «Націоналіст». Іншими впливовими асоціаціями були прокомуністичний Український робітничий союз та Об’єднана гетьманська організація, яка згуртовувала прихильників П. Скоропадського.

Роль ОДВУ в ОУОА посилилася наприкінці 1930-х рр., однак через внутрішні суперечності об’єднання припинило існування вже в 1940 р. Установчі збори нової об’єднавчої організації відбулися 24 травня 1940 р. Як уже було зазначено, ОУН планувала використати зібрання для створення Українського політичного представництва. Однак активність націоналістів зустріла спротив із боку інших організацій. Замість підконтрольного націоналістам Політичного представництва у Вашингтоні постав Український конгресовий комітет Америки (УККА), президентом якого обрали М. Мурашка. Радикальна ОДВУ не увійшла до складу УККА. Окрім того, українськими націоналістами в США серйозно зацікавилося ФБР. Протягом війни діяльність ОДВУ була здебільшого паралізована слідством проти активістів організації за підозрою у зв’язках із Німеччиною. Звинувачення з українців зняли тільки в травні 1944 р.

Поки лояльність українських націоналістів перевіряли американські слідчі, на іншому березі Атлантики про ОДВУ листувалися нацистські установи. 31 березня 1941 р. керівник східного відділення Управління зовнішньої політики НСДАП Г. Лейббрандт інформував гестапо, що наприкінці минулого року в Нью-Йорку українці США створили Комітет допомоги союзникам під керівництвом п’ятьох представників ОДВУ: О. Грановського, Свистуна, Онишківа, Дячука і Ляпки. Цей комітет закликав усіх українців підтримати Велику Британію й боротися проти диктатури за незалежність. Для гітлерівців діяльність американських українців свідчила передусім про нелояльність до Рейху з боку ОУН, зв’язок якої з ОДВУ не був секретом для спецслужб. Протягом війни голова ОДВУ О. Грановський видав кілька англомовних брошур: «Проблеми незалежності України» (1940), «Україна — побоїще за волю» (1944), «Необхідність вільної України для тривкого миру» (1945). 1945 року він у складі делегації американських українців відвідав установчу конференцію ООН у Сан-Франциско.

Український конгресовий комітет Америки відігравав роль, аналогічну до тієї, яку в Канаді виконував КУК[35]. УККА виступав як представник усієї американської української громади перед урядом, запевняючи в підтримці українцями боротьби США з гітлерівською диктатурою. Утім, УККА не уникнув утисків із боку влади. США вступили в Другу світову війну вже як союзник СРСР, тому антирадянська пропаганда УККА були проблемою. У своїх зверненнях УККА апелював до демократичних цінностей Америки, несумісних зі сталінським політичним режимом. Комітет стверджував, що волелюбні США — ідеал для поневолених народів, таких як українці.

Умови діяльності українських організацій у США поліпшилися тільки в 1944 р. Тоді ж було засновано Злучений українсько-американський допомоговий комітет (ЗУАДК), що зосередився на підтриманні українців, яких Друга світова війна закинула до Західної Європи. ЗУАДК тісно співпрацював із ЦУДБ та іншими організаціями канадських українців. Представники УККА намагалися вплинути на делегації установчої конференції ООН, указуючи на підневільне становище Української РСР. 1946 року президент комітету С. Шумейко представляв українську діаспору на Паризькій мирній конференції, де обговорювали умови договорів між державами-переможницями та колишніми союзниками А. Гітлера в Європі.

Протягом війни через лави збройних сил США пройшло близько 80 000 американських громадян українського походження. Історія одного американського матроса не лише засвідчує внесок українців у перемогу союзників, а й розкриває цікаві сторінки Другої світової війни. Трюмний машиніст есмінця «Еберлі» А. Дяченко зголосився добровольцем на службу до американського флоту восени 1940 р. У вересні 1941 р. (ще до вступу країни у війну) «Еберлі» в складі оперативної групи кораблів флоту США супроводжував трансатлантичний конвой «НХ-150» від берегів Канади до середини Атлантики, де передав ескортування британським силам. Ще за рік США розпочали сухопутні операції проти Німеччини та її європейських союзників. Операція «Смолоскип» передбачала захоплення Марокко й Алжиру, підконтрольних уряду Віші. У листопаді 1942 р. «Еберлі» прикривав вогнем десантування американських військ у Марокко. Після короткого відпочинку й ремонту в Норфолку корабель отримав наказ патрулювати води південної Атлантики. Завдання есмінця полягало в перехопленні ворожих суден,