Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

       - Ми цього не знаємо напевно, - повернула голову Огняна.

       - Не знаємо, але ж він виклав світлини в Інтернеті. А відома телеведуча Доротея Поліщук показала це у своїй програмі, - сказала Єфа, а потім додала, ніби виправдовуючись. – Це пан Гнатчук дивився, я якраз йшла спати та прощалася із батьками.

       Огняна фиркнула та стала заходити на приземлення. Олень розгубився. Чи може бути, що ці дивні люди двадцять першого століття живуть прямо у полі. А може й прямо на болоті? Внизу не було ані хат, ні землянок, навіть таких жахливих високих печер, як у цьому… Києві, не було.

       Панна-Дракон плавно опустилася на землю. Геть не так, як на пісок біля Борисфену: тоді Олень вирішив, що проковтнув свого язика, разом із зубами.

      Відьма-Єфа легко скочила на молоденьку травицю та цьомкнула Огняну у її немаленький драконячий носик. Олень повільно сповз на землю. Щось проквакало під ногами: чи то жаби, а може болото.

      - Мабуть, - припустив хлопець, - нам ще треба пройти… трохи, - та потер місце на якому сидів – воно боліло від жорсткої драконячої луски.

      - Саме так, - відповіла Єфа та смикнула за висохлий минулорічний чортополох. Ляснув залізний засов, і у землі з’явилися двері.  Огняна підступно посміхалася. – Ласкаво просимо до нашого головного сховища.