Читати книгу - "Шлюбний договір"

У черзі порівну чоловіків і жінок. Незважаючи на однакові червоні роби, вид у всіх випещений, видно, що вони – забезпечені люди. Ніхто тут не схожий на звичайних ув’язнених. За які такі злочини їх сюди посадили? Людей дедалі більшає, вони стоять уже в два ряди, потім у три. Народу так багато, що деякі притискуються до моєї скляної в’язниці, і тільки прозора плита відокремлює їх від мого оголеного тіла. Шум посилюється, мене наповнюють лють і розчарування. Та зробіть же хоч що-небудь! Чиніть опір «Договору»!

Як же ми допустили таке?

Мені посміхається жінка з червоно-каштановим волоссям і елегантним сивим пасмом на скроні. Незнайомка озирається – чи не дивиться хто – і торкається губами оргскла навпроти мого рота. У галасі їдальні я не чую, що вона говорить.

– Що? – перепитую її одними губами.

Вона повільно повторює:

– Не здавайтесь.

Принаймні мені здається, що вона так сказала.

Не здавайтесь.

72

Знову камера, червона роба і тонкий матрац. Я намагаюся заснути, але світло занадто яскраве і в камері спекотно. Зайнятися нічим і почитати нічого, крім «Кодексу». Нізащо не візьму його в руки.

Думки стрибають з одного на друге. Чомусь пригадується один з моїх пацієнтів, Маркус, підліток, який запитав мене про мету життя. Він пише реферат про шельфовий льодовик «Ларсен Б». Льодовик розміром із Род-Айленд розташовувався на краю Антарктики. У дві тисячі четвертому році, простоявши в незмінному вигляді майже дванадцять тисяч років, «Ларсен Б» тріснув, розколовся на шматки і поплив в океан. Дванадцять тисяч років, а зруйнувався за якихось три тижні! Учені не знають точно чому, хоча підозрюють, що виною всьому стало поєднання різних факторів. Зміна напрямків морських течій, трохи інтенсивніше сонячне випромінювання, ослаблення озонового шару, цілодобовий полярний день – усе це разом і погубило «Ларсен Б». Тепла течія спричинила мікротріщини, потім сонце розтопило верхній шар льоду, краплі води підточували тріщини, які йшли все далі, і нарешті катастрофа, якої не було дванадцять тисяч років, стала неминучою.

Потім я думаю про своїх нових клієнтів, Розендінів. Дарлін та Річ одружені двадцять три роки. Хороший будинок, пристойна робота, двоє дітей – обоє вже студенти коледжу. Все було здорово, доки півроку тому Дарлін не наробила дурниць. У загальній картині життя ці дурниці не мали особливого значення, але вони запустили «ефект доміно», і врешті-решт злість і недовіра підірвали стосунки подружжя. Їхній випадок навіть мене змусив поглянути на шлюб песимістично. Ось так тримаєш, тримаєш щось під контролем кожну секунду багато років, а варто на мить втратити концентрацію – і все розвалюється.

73

– Ви готові говорити?

Я встаю, насилу розгинаючись, і слідом за Гордоном та Морі плетуся на допит. Цього разу мене не пристібають наручниками до столу. Бачать, що я занадто виснажений, щоби чинити опір.

Гордон знову сідає навпроти мене і дивиться в упор. Морі займає своє місце біля дверей.

– Отже, – починає Гордон, – будете співпрацювати?

Я не відповідаю. Не знаю, що взагалі сказати. Коли мене викотили в їдальню, відчуття було таке, наче я спустився в кролячу нору, що веде до пекла. Я був готовий зізнатися в чому завгодно заради Джоанни, Еліс і себе самого. А потім незнайомка сказала слова, що оживили мою рішучість стояти на своєму. «Не здавайтеся».

– Насправді справа не у вас, – довірливо повідомляє мені Гордон, – у Джоанні. Ви знали, що її вже не вперше звинувачують у подружній невірності? Ніл попросив мене ретельно розібратися.

Це вперше хтось у Фернлі називає при мені імена тих, хто тут приймає рішення. Нічого хорошого в цьому немає. Таких свідків позбавляються.

– Послухайте, Джейку, я розумію, що ви у скрутному становищі. Вам здається, що ви не при силі допомогти мені вирішити проблему, не обмовивши себе.

Гордон встає і йде до міні-холодильника в кутку.

– Пити хочете?

– Так, будь ласка.

Він ставить переді мною пластикову пляшку. Знову ісландська вода зі смаком чорниці та м’яти.

– Схоже, ви маєте твердий намір стояти на своєму, Джейку. Я ось тут подумав. У нас є два дні. Або я зламаю вашу рішучість – що нелегко для мене і невесело для вас, або ви допомогаєте мені вирішити проблему, а самі виходите звідси майже неушкодженим.

– Неушкодженим? Це взагалі нормально?

– Що нормально?

– Я думав, мета «Договору» – допомагати подружжю будувати щасливий і довготривалий шлюб. І як, цікаво, з цим поєднуються допити і тортури?

Гордон зітхає.

– Справа така: мене попросили вирішити проблему з Джоанною. У більшості випадків, коли я звинувачую того, хто скоїв зраду, він або вона визнає свою провину, постає перед судом і отримує покарання. Подружжя спокійно живе далі. Все просто. Шлюб – дуже живуча річ. На моїх очах шлюб витримував жахливі, руйнівні удари долі. Найчастіше випробовування навіть зміцнюють відносини. Не знаєте чому?

Я відмовляюся відповідати.

– Коли винна сторона визнає відповідальність за свої дії, Джейку, баланс відновлюється. Скандали закінчено, проблему вирішено, подружжя починає стосунки з чистого аркуша. Баланс – ось ключ до успіху. Баланс – ось паливо успішного шлюбу.

Хоча його слова і звучать як відрепетирувана промова, але частка правди в них є. Я пам’ятаю, що і сам говорив щось подібне пацієнтам.

– Більшості пар не вдається самостійно відновити баланс у стосунках. І в справу вступаю я.

– Що саме ви від мене хочете?

– Оскільки Джоанна відмовляється визнавати свою провину, це один з тих рідкісних випадків, коли я змушений втрутитися.

– А ви не думали, що їй просто нема в чому зізнаватися?

Гордон знову зітхає.

– У перший же день, коли мої люди стали стежити за Джоанною, вона обдурила Ніла. Вислизнула з дому та зустрілася з вами у фудкорті. Я багато років пропрацював у розвідці. Ті, за ким я стежив, були професіоналами і вміли замітати сліди. Ось там було важко. А тут – ні.

– А чи не думали ви, що Джоанна не зраджує Ніла? Що вона зустрічається зі мною просто по-дружньому?

– З мого досвіду, в таких ситуаціях підозрюваний завжди зраджує. І тут висновок такий самий. А ось як ми дійдемо цього висновку – це вже питання.

– Я вас до нього