Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

– Виходить, ви з ним тоді не зустрічалися? У шкільні роки, я маю на увазі.

– Та яка тобі взагалі справа, в кінці-то кінців? – розлютилася вона.

– Зустрічалися чи ні? – рикнув він.

Тріснути б його гарненько!

– Ні, не зустрічалися, – Віолетта не знайшла в собі сил збрехати, принаймні в цьому питанні. – Ми... почали зустрічатися тільки після випускного... Ти ж знаєш, які суворі у мене батьки. Але Яр завжди мене підтримував, зате ти поводився як повний ідіот.

Гад раптом прикрив очі рукою, закинув голову і гірко розсміявся.

– Я дійсно ідіот, – промовив він. – Справжнісінький.

– Ти зараз про що?

– А ти у чоловіка свого «святого» запитай, з чого у нас із ним все почалося! Хоча, якщо хочеш, я і сам можу розповісти...

– Не треба! – Віола виставила перед собою руку, немов бажаючи відгородитися не тільки від самого Тимура, але і від його можливих слів. – Віддаю перевагу почути все з перших вуст, а не користуватися методом зіпсованого телефону. Якщо йому є що мені сказати, Яр обов'язково скаже. Нам із ним посередники не потрібні.

Ну а якщо сам говорити не захоче (за сім років часу сказати, мабуть, не знайшов), то вона дійсно запитає, ух як запитає!