Читати книгу - "Війна Калібана"

для зручності колупання, змінила форму. Він міркував про те, на скільки обмеження протомолекули діють на її здатність тримати пошкодження і відновлюватися. Регенеративні процеси дуже легко відімкнути обмеженнями. Рак це просто клітинна реплікація, яка з’їхала з глузду. Якщо вона почне змінюватися, то це вже не зупинити.

- Попри все, - сказав вчений, - я вважаю що нам варто поспішати.

 

План був достатньо простим. Амос повернеться у вантажний і звільнить капітана, як тільки люки відсіку зачиняться. Наомі у рубці змусить люк зачинитися відразу як тільки істота рушить за радіоактивною приманкою. Алекс увімкне двигуни як тільки це перестане бути загрозою для капітана. А єдиний член екіпажу що залишився, має вийти через головний шлюз і швиргонути півкілограмову наживку, загорнуту у свинцеву, аби не привернути увагу потвори раніше аніж потрібно, фольгу.

Пракс зависнув у шлюзі, тримаючи наживку товстою скафандровою рукавичкою. Розум його був сповнений жалю і непевності.

- Можливо буде краще, якщо Амос виконає цю частину, - сказав він, - я взагалі ніколи не діяв за бортом

- Пробач, доку. Мені тре’ дев’яносто кіл капітана тягнути, - відповів здоровань.

- Можна це автоматизувати? Лабораторний маніпулятор міг би..

- Праксе, - озвалася жінка з ніжністю слова, в якому стиснулось тисяча «забирай-свою-сраку-звідсіля».

Пракс ще раз перевірив шви скафандра. Повідомлень про помилки не було. Цей-но скафандр був куди кращим за той, в якому він покидав Ґанімед. Від головного шлюзу попереду судна до майже кормового люку вантажного відсіку було двадцять п’ять метрів. Йому, можливо, навіть не доведеться пройти увесь цей шлях. Він перевірив шнур зв’язку, аби упевнитись що той міцно тримається у шлюзовому роз’ємі.

Ось ще одне цікаве питання. Чи були радіоперешкоди природнім ефектом монстра?

Пракс намагався уявити наскільки складно було б генерувати такі завади біологічним шляхом. Чи ефект зникне, коли монстр покине корабель? Коли воно згорить у вихлопі.

- Праксе, - прозвучав голос Нагати, - зараз якраз вчасно.

- Добре. Я виходжу.

Зовнішній люк відкрився по закінченню шлюзування. Першим порухом було виштовхнутись у темінь, мов у велику кімнату. Другим – повзти на колінах і ліктях, притиснувшись до обшивки так тісно як можна. Менґ узяв приманку в одну руку, підвівся на носки і вистрибнув.

Темнота навколо була шокуючою. «Росінант» був плотом з металу і фарби в океані. Більш ніж в океані. Зірки розбігалися від нього навсебіч, найближчі – у сотні життів польоту, а за ними ще і ще .. Накотило відчуття перебування на маленькому астероїді або місяці, вдивляння в занадто широке небо, немов він опинився на вершині всесвіту і вдивлявся в безодню що не мала кінця-краю. Це було схоже на візуальну ілюзію, перемикання між двома обличчями та вазою і назад, на максимальній для сприйняття швидкості. Вчений посміхнувся, розвів руки у ніщо не звертаючи уваги на перший дотик морської хвороби, який вже відчувався на язиці. Він читав звіти про забортну ейфорію, але власний досвід було неможливо порівняти з уявою. Він був оком бога, пив світло нескінченних зірок, був осколком пилинки на осколці пилинки, прикріплений магнітними підошвами до тіла корабля, який безпомилково був потужнішим за нього і не важливим перед обличчям безмежжя. Динаміки скафандра потріскував фоновим випромінюванням, яке походило від народження зірок і моторошним шепітом статики.

- Гей, доку, - почувся голос Амоса, - Якісь проблеми в тебе там?

Пракс озирнувся, сподіваючись побачити Бертона поруч. Його зустріла лише білий мов молоко зірковий всесвіт. Їх було так багацько що разом вони мали б давати яскраве світло. Замісто того, «Росінант» був у темряві, в якій горіли лиш вогники реактивного ранцю а з боку корми світліла ледь помітна туманність атмосфери, яка виходила з вантажного відсіку.

- Ні, жодних проблем, - відповів Пракс.

Він спробував зробити крок уперед, та його костюм не ворухнувся. Він тягнув, силувався підняти ногу від поверхні. Підошва ворухнулась на сантиметр і зупинилася. В грудях засвербіла паніка. Щось не так з магнітними черевиками. З такою швидкістю йому нізащо не встигнути до вантажного люку до того, як потвора доколупається до реактора.

- Ммм. В мене проблема, - сказав він, - я не можу поворухнути ступнею.

- Як налаштований контроль сковзання? – запитала Наомі.

- Ох, правильно, - відповів він, зменшивши налаштування до потрібної потужності, - я в порядку, не переймайтеся.

Взагалі-то він ніколи до того не ходив у магнітних черевиках, тож відчуття були дивними. Більшість часу який займав крок, його нога почувалася вільною і майже не контрольованою а потім, при наближенні підошви до обшивки, наступав момент, критичний момент, коли сила починала діяти і вдаряла взуттям об метал. Він рухався пливучи і ловлячи, крок за кроком. Він не міг бачити люк вантажного відсіку, але знав де вони є. З його позиції, якщо дивитися на корму, вони були зліва від сопла двигуна. Але на лівому боці. Ні, по лівому борту. Вони кажуть по лівому борту.

Він знав що прямо за темною, металевою губою якою позначено край корабля, істота копала стіну, пазурами прориваючись через плоть судна до його серця. Якщо воно зрозуміє до чого йдеться, якщо воно має хоча б здатність базово мислити, воно може вистрибнути до нього з люка. Вакуум його не вб’є. Пракс уявив як намагається гупати геть своїми потворними магнітними черевиками, коли істота роздиратиме його надвоє. Потім зробив глибокий, тремтячий вдих і підняв наживку.

- Добре, - повідомив він, - я на позиції.

- Куй залізо не відходячи від каси, - Голден відповів натягнутим від болю голосом, хоч і намагався це приховати.

- Та ж так, - погодився вчений.

Він натиснув на маленький таймер, відхилився до судна і раптом, кожним м’язом свого тіла розвернувся і кинув маленький циліндр у ніщо. Наживка полетіла, блиснувши пару разів відбитим світлом з приміщення вантажного люку, а потім зникла. Праксові стало зле від уяви того що він щось пропустив, що свинцева фольга не розвернеться так як треба.

- Воно рухається, - повідомив Джим, - воно його відчуло. Воно виходить.

І будь-ласка: довгі, чорні пальці висунулись з корабля, темне тіло витягло себе назовні, неначе було народжене темрявою. Очі світились блакиттю. Пракс не чув нічого, крім власного, панічного дихання. Неначе тварина на стародавніх луках Землі, він відчув примітивну потребу лишатися у спокої і тиші, немов крізь вакуум істота не могла почути його тремтіння.

Істота ворухнулась. Жаскі очі стулилися, відкрилися знову, стулилися і потім воно стрибнуло.