Читати книгу - "Війна Калібана"

і Землі намагалися зашикати, тижнями і місяцями знаходилось у вільному доступі. Те, як люди сприймали події залежало від не від картинки а від того, ким вони були. Для когось це були погані новини. Для інших – докази. Для більшості, про яку Праксові думати не хотілося, це був жахаючий декаданс – вбивче видиво Басбі Берклі.

Пракс, як і вся його команда дивився теж. Для нього це був пазл. Драйв, який виникав при намаганні приміряти логіку звичної біології до ефектів протомолекули був неймовірним, і масі своїй безплідним. Окремі частини бентежили – такі схожі на мушлі наутілусів спіральні вигини, теплова сигнатура заражених тіл змінювалася так само як і під час геморагічної лихоманки. Але в одну картину нічого не вкладалося.

Звісно хтось десь отримав грантові кошти на вивчення того, що сталося, але Менґова робота чекати на них не могла. Він повернувся до своїх соєвих бобів. Життя продовжувалось. Одержимістю це не було, просто добре відома заморока яку мав розгадати хтось інший.

Пракс невагомо завис на невикористовуваному посту у рубці і дивився відео з камери охорони. Істота потягнулася до капітана Голдена і той стріляв, стріляв, стріляв і стріляв. Ботанік бачив ниткоподібні виходи куль зі спини монстра. Це було знайомо. Це був доконаний стиль відео з Еросу.

Потвора почала падати. Від людської морфології вона не дуже відрізнялась. Одна голова, дві руки, дві ноги. Ніяких автономних частин, ні рук з реберними клітинами, пристосованих під інші функції.

Наомі на пульті вдихнула. Те що він чув це через те саме повітря, яким вони дихали а не через канали комунікації було дивним. Ця якась інтимність ставала йому некомфортною, але мало місце щось значно важливіше. Вченому здавалося що голова його сповнена ватою. Він впізнав почуття. Думало про щось, чого він ще не боявся.

- Мене придавило, - сказав Голден, - ти маєш відімкнути магнітне поле цього ящика. Істота опинилась у дальному кінці вантажного відсіку. Як тільки увійшов Амос, воно підтягнулося однією рукою і швиргонуло в нього контейнер іншою. Навіть на поганій картинці Пракс помітив масивні трапецевидні, дельти і інші м’язи збільшені до безглуздя. І знову таки певним чином розташовані на своїх місцях. Тож протомолекула діяла з обмеженнями. Чим би не була істота, з нею не сталося того, до чого дійшло на Еросі. Річ у вантажному відсіку безсумнівно заснована на тій само технології, але упокорена для іншого застосунку. Вата ворухнулась.

- Ні! – заволав Джим, - перестань відкривати кляті двері. Тепер мене двома клятими ящиками причавило. Але там воно не всідалося. З відімкнутими двигунами там і сліду гравітації не було аби утримати її на місці. Мала бути причина, чому їй там комфортно.

- Ні! – сказала Наомі. Її руки були на скобах біля посту керування. Обличчя стало попелястим. Ні, - повторила Наомі, - дивись, Голден під двома контейнерам. Якщо ми стрибнемо з великим прискоренням, вони йому всі кістки переламають, якщо не вилетять разом з ними з дверей.

- Атож, вона права, - підтвердив механік стомленим голосом, можливо так він виражав тугу - ций план вб’є капітана. Відкидаємо його.

- Ну, - втрутився Джим у розмову, - високе прискорення зараз таки точно мене на шматки порве. Але не відкидайте його повністю.

На переборці ворухнулась істота. Ледь, ледь але помітно. Пракс збільшив зображення як зміг.

Однією дебелою пазуристою рукою – пазуристою, але все ще з чотирма пальцями і одним великим вона трималася, а іншою колупалася у переборці. Перший шар – тканий матеріал і ізоляція відпадали еластичними полосами. Коли він закінчився, кіготь узявся до броньованої сталі. Тоненькі пасма літали позаду неї, виблискуючи у вакумі яскравим металом маленьких зірочок. Чому воно робить це тепер? Якщо вона хоче наробити шкоди, то була маса значно легших шляхів. Чи воно пробує прорватися через стіну, в намаганні чого дістатися, слідуючи якомусь сигналу…

Ворушіння вати зникло, перетворившись у зображення блідого, новенького корінчика з зернятка. Йому відчулася власна посмішка. Однак, це цікаво.

- Що там, Док? – запитав Амос. Пракс зрозумів що, можливо говорив у голос.

- Ммм.. – ботанік намагався підібрати слова, які могли пояснити те, що він побачив, - воно намагається рухатися по напряму випромінення. Тобто… еросівський вид протомолекули живився радіацією, тож я припускаю що і ця має…

- Ця? – запитав Алекс, - яка ця?

- Ось ця. Я маю на увазі, що конкретно ця була спроектована з подавленням більшості змін. Вона серйозно змінила тіло вцілому. Там мають бути нові обмеження, але їй все ще потрібне джерело радіації.

- Чому, доку? – запитав механік. Він намагався бути терплячим, - чому ми вважаємо що йому потрібна радіація?

- Ох, ну тому що ви заглушили двигун. Тож реактор працює на мінімальному рівні, і воно наразі пробує пробитися до ядра.

Настала тиша. Потім пілот сказав щось лайливе.

- Отже, - озвався Голден, - немає тут варіантів. Алексе, ти маєш позбутися цієї штуки до того поки воно проколупає переборку. Нема коли придумувати новий план.

- Капітане, - відповів пілот, - Джиме..

- Я там буду через секунду після того як монстр зникне, - повідомив Амос, - На випадок, якщо тебе не стане, то служити з тобою, кепе, було честю.

Пракс замахав руками так, неначе жест міг привернути їх увагу. Рухи відправили його крутитися по рубці.

- Чекайте. Ні. Ось новий план, - випалив він, - воно рухається до напряму випромінювання, немов корінець до води.

Наомі повернулася до нього. Вона неначе оберталася і праксів мозок намагався відчувати що жінка під ним, відпливає по спіралі. Вчений стулив очі.

- Ти маєш нам розповісти деталі, - звернувся до нього Голден, - швидко. Як нам його контролювати?

- Змініть напрям. Як довго вам збирати контейнер з неізольованими ізотопами?

- Нуу, професоре, - задумався Амос, - а скільки нам треба?

- Просто трохи більше того, що прямо зараз випромінюється з реактора.

- Приманка, - Наомі сказала, зловивши Пракса і притягнувши його до поручня, - ви хочете зробити щось, що виглядатиме кращим їдлом і викинути це через люк.

- Я так і сказав. Чи ж я не так сказав? – перепитав вчений.

- Точно що ні, - відповіла старпом.

На екрані істота все більше вкутувалась в металеві ошурки. Пракс був не впевнений, оскільки розширення зображення було не настільки добрим, але було схоже що рука,