Читати книгу - "Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен"

Три роки потому

— Дівчатка, тягнемо носочки, тягнемо, не лінуємося, отак, — поправила я маленьку стопу на перекладині. — Ще один разочок, і зробимо перерву, — пообіцяла я слухняним дітлахам.

Притулилася до стіни і трохи перевела подих. Стиснула скроні, видихнула. Я й сама відчувала, що втомилася. Тіло нило, голова паморочилася, а ще мене страшенно нудило. Мабуть, з голоду. Це вже шоста група, а в мене ще ні крихти в роті не було від ранку.

— Розумнички, — похвалила я п'ятирічних учениць, — можете трохи відпочити. Попийте водички, з'їжте яблуко чи банан, пограйте, і за двадцять хвилин продовжимо.

— Гаразд, учителько, — хором відповіли мені дітки.

Усміхнулася, дивлячись на їхні милі мордочки. Смішні такі. Може, й нам із Русланом варто подумати про дитину? Через кілька років у Пекіні ми міцно стояли на ногах. І нічого не потребували.

Оплачувана робота є, хороше житло, багато друзів, знайомих... Сьогодні ж за вечерею поговорю із чоловіком на цю тему. Так, мій сусід у Китаї став моїм чоловіком. Ми не стали тягнути кота за причинне місце та розписалися через місяць після перельоту. Благо, Ігор розлучився зі мною без моєї присутності. І у новій країні я знову стала вільною дівчиною.

У нас не було помпезного весілля, тамади, юрби п'яних родичів. Тільки я, Руслан та випадкові свідки з вулиці.

Далі був дуже важкий період. Безгрошів'я, поєднання навчання та роботи. Повідомлення від батька, погрози, прокляття. Довелося навіть змінити всі контакти, щоб більше ніколи не чути нічого від цієї людини. Мама... мама ж навпаки, зовсім нічого не писала. Наче й не помітила мого зникнення. Схоже, я тільки зробила їй ласку своїм переїздом.

Але образи не було. Взагалі. 

Тільки полегшення, що я вчинила правильно, залишивши у минулому токсичне оточення та ненависну роботу.

Я не залишилася сама. Зі мною був Руслан. Він не давав мені сумувати. Підтримував у всьому. І обіцяв, що скоро все налагодиться. Зрештою, так воно і вийшло.

Так, ми практично не спали із чоловіком. Постійно кудись бігли, поспішали, кілька годин відпочивали, і знову все починалося по новій. Робота, навчання, дім. Робота, навчання, дім…

Я доклала багато зусиль, щоб ні від кого не залежати. І нарешті здійснити мрію всього свого життя. Я говорю про танці.

Я закінчила спеціалізовану школу, отримала сертифікат вчителя і тепер сама викладала танці для маленьких діток.

Ходила на роботу з диким захопленням і кайфувала від самого процесу навчання.

Руслан спочатку ще підробляв стриптизом. Потім його помітив один місцевий продюсер і тепер мій чоловік — зірка китайської реклами. Він набрав проектів на кілька років уперед, тим самим забезпечуючи нам безбідне майбутнє.

— Дівчата, лишилося вісім хвилин, — поквапила я веселу дітвору.

І ти, Таню, поквапся. Знов голодною залишишся.

І тільки я хотіла зробити ковток холодної води, в моїй сумочці задзвенів мобільний. На екрані з'явився незнайомий номер.

— Пані Тетяно? — почула жіночий голос з того боку телефону.

— Ем... так... а хто це?

— Це доктор Лінг. Вибачте, що турбую у робочий час, але прийшли ваші результати аналізів… Вам краще присісти...

Липкий холодок лоскотав мені спину, серце стиснулося до маленької квасолини... Я дуже погано себе почувала останні два тижні. І Руслан змусив мене здати аналіз крові та сходити до терапевта. Невже все так погано? Невже лікарка зараз повідомить мене про страшний діагноз?

— І...і що там? — сипло спитала, проганяючи з очей непотрібні сльози. — Скільки мені лишилося? — бовкнула, не подумавши.

— Про що Ви говорите? — здавалося, лікарка не зрозуміла, що я сказала.

— Скільки мені лишилося жити? — рвано видихнула. Хитнула головою, проганяючи з голови жахливі припущення.

— Не знаю, — розгублено сказала жінка, — я не вмію гадати…

— Тобто? — проковтнула в'язку слину. — А що показують результати аналізів?

— За результатами в Вас вагітність, приблизно дев'ять тижнів. Вітаю, пані Тетяно! Записати Вас на прийом?

Вагітна? Я вагітна? Земля повільно почала йти з-під моїх ніг, і я ледве встигла вхопитись рукою за стіну.

Ось тепер зрозуміло, чому мені було так погано. Чому так нудило. А я все грішила на роботу та втому.

Як відреагує Руслан на новину? Адже ми не планували поки дитину…

Я інстинктивно опустила руку на живіт, посміхнулась. Набрала номер чоловіка і швидко протараторила:

— У нас скоро буде донька чи син…

Я закусила губу, очікуючи на реакцію Руслана. Але він не поспішав говорити. Нестерпно довго обмірковуючи почуте.

Декілька секунд ступору, і нарешті до нього дійшло.

— Ти що вагітна, Танюш?

— Мгу, дев'ять тижнів. Тільки сама дізналася.

— Так несподівано… — протяг чоловік, а мене охопила справжня паніка. Невже він не радий?

— Це точно буде син, — реготнув Руслан через, здавалося, вічність. — Дочку я тобі обіцяю з другого заходу.

— Добре, — прошепотіла я, скидаючи долонею сльози радості. Розуміючи, як мені пощастило з чоловіком. Наскільки я щаслива поряд із ним. — Я тільки «за».

— Я скоро буду, люба, — пообіцяв Руслан. — На сьогодні робота скасовується. Відсвяткуємо таку чудову новину.

Я закивала головою, неначе чоловік мене міг побачити і натиснула відбій. Серце тепер тріпотіло від радості, дихати стало легко.

Так, я щаслива. І моє щастя не можна описати словами.

От як все буває... Іноді одна людина може змінити ваше життя. Перевернути його догори дриґом. Показати те, що інші приховували роками... Три роки тому Руслан увірвався в мої сірі будні, підштовхнув мене до рішучих змін.

Зі сторони ми не були схожі на звичайну парочку. Стриптизер та викладачка? Cмішнo. Ми нагадували два загублені пазли з одним малюнком серед безлічі інших. Але в той же час, попри все, ми ідеально підійшли одне одному.

А для щастя більшого не треба.