Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Відповіді не надійшло. Після цього Кільце більше не реагувало на жодні спроби поновити розмову.

Цієї миті надійшло повідомлення, що «Синій простір» знову потрапив під зливу мікрометеоритів. Також довкола кораблів різко збільшилася концентрація різного космічного сміття — навіть почали з’являтися дрібні чотиривимірні об’єкти, які здавалися уламками кораблів чи інших артефактів. Капітан Чу Янь наказав негайно повертатися, тож заплановану висадку на Кільце довелося скасувати.

Оскільки тепер їм була відома відстань до материнського корабля, шлях назад виявився вдвічі коротшим. За дві з чимось години вони долетіли до «Синього простору» й успішно відшукали ту саму точку викривлення. Дослідників зустріли як героїв, хоча їхні відкриття й не мали практичного значення для майбутнього двох кораблів.

— Докторе Ґуань, що ви самі думаєте про ваше останнє запитання Кільцю? — запитав із цікавістю Чу Янь.

— Я знову скористаюся своєю аналогією. Ймовірність того, що ми наштовхнулися на унікальну аномалію — маленьку мильну бульбашку діаметром кілька десятків астрономічних одиниць на величезному аркуші паперу завдовжки 16 мільярдів світлових років, — настільки мала, що нею можна впевнено знехтувати. Швидше за все, на поверхні паперу існує ще чимало інших бульбашок.

— Інакше кажучи, ми відшукаємо ще щось подібне в майбутньому.

— Є значно цікавіше питання: чи не стикалися ми з цим у минулому? Лише поміркуйте: Земля летить крізь космічний простір вже мільярди років. Чи не могла наша планета проминути колись чотиривимірну зону?

— Це мало б бути дивовижним видовищем, але, напевно, могло статися в епоху динозаврів чи навіть раніше. Я не думаю, що людство колись ставало свідком чогось подібного. Цікаво, чи могли динозаври знайти точку викривлення?

— Ключове запитання: чому існують мильні бульбашки? Чому в тривимірному Всесвіті настільки багато чотиривимірних фрагментів?

— Полковнику, я гадаю, що відповідь на це питання може виявитися надзвичайно страшною, темною таєм­ницею.

***

«Синій простір» і «Гравітація» почали рухатися в напрямку від чотиривимірної зони. З’явилася сила гравітації, яка притискала екіпажі до кормових частин кораблів. Ґуань Їфань та інші науковці обох кораблів наступні кілька днів майже безвилазно провели в чотиривимірному просторі, спостерігаючи й вивчаючи його властивості. Такий режим роботи можна було частково пояснити обмеженістю в часі, але й нестерпне відчуття клаустрофобії тривимірного світу також додало їм наснаги.

На п’ятий день після початку прискорення всіх, хто перебував у чотиривимірному просторі, раптово викинуло в тривимірний світ навіть без проходження через точку викривлення. Система моніторингу кораблів засвідчила, що всередині корпусів зникли незвичні джерела електромагнітного випромінювання. Точки викривлення залишилися позаду, як і чотиривимірна зона, — «Синій простір» і «Гравітація» вилетіли за межі аномалії.

Це було дещо несподівано, оскільки за розрахунками вони мали досягти межі аномалії лише за 20 годин льоту. Можливих причин було дві: рух чотиривимірної зони прискорився в напрямку, протилежному вектору руху кораблів, або ж розмір цієї ділянки скорочується сам собою. Більшість вважала, що правильна друга версія. Окрім власних спостережень, усі пам’ятали почуте від Кільця:

Коли пересихає море, риба збивається в калюжі. Коли ж калюжі висихають — риба зникає.

Пара кораблів розпочала гальмувати на повній потужності двигунів, допоки не опинилася на стику чотиривимірної зони й тривимірного простору, де, як вважалося, було безпечно.

Край чотиривимірної ділянки неможливо було побачити неозброєним оком: космос здавався порожнім і спокійним, немов вода в глибокому басейні. Море зірок Чумацького Шляху, як і завжди, виблискувало сріблястим світлом, не допускаючи думки, що там, попереду, в іншому вимірі схована величезна таємниця.

Але незабаром їхнім очам відкрилося дивне й неймовірне видовище: прямо попереду раптово нізвідки з’являлися лискучі довгі лінії. Спочатку вони здавалися ідеально прямими і, якщо дивитися неозброєним оком, пласкими. Лінії простягалися на відстань від 5 до 30 тисяч кілометрів. Одразу після появи вони виблискували синім, поступово змінюючи забарвлення на червоне, одночасно згинаючись, скручуючись, і в результаті розламалися на безліч дрібних частин, які незабаром зникли. Згідно зі спостереженнями, подібні лінії утворювалися саме на межі чотиривимірної зони, ніби невидима гігантська ручка раз-по-раз обводила її кордони в просторі.

Кораблі відправили автоматичний зонд до межі двох вимірів, де з’являлися довгі лінії. На їхнє щастя, зонд якраз підлітав до кордону, коли виблиснула наступна лінія, тож прилади мали змогу зафіксувати явище з відстані лише в 100 кілометрів. Тепер деталі того, що відбувалося, можна було розгледіти навіть зі звичайної фокусної відстані. Щойно попереду засвітилося синім, зонд полетів у тому напрямку на повній швидкості й здолав відстань до ліній якраз у ту мить, коли вони зігнулися й розчинялися в просторі. Детектори показали надзвичайно високу концентрацію гідроґену й гелію, а також велику кількість пилу важких елементів, здебільшого феруму й силіцію.

Вивчивши дані спостережень, Ґуань Їфань та інші науковці швидко зрозуміли природу цих ліній: це був результат потрапляння речовини з чотиривимірного простору в тривимірний. Зі скороченням чотиривимірної зони часточки речовини потрапляють у тривимірний простір і миттєво розкладаються на елементи. Хоча об’єм речовини, що просочується в нижчий вимір, мізерний, її розгортання в тривимірному світі призводить до експансивного збільшення в об’ємі й розширення по прямій. Згідно з підрахунками, кілька десятків грамів чотиривимірної речовини вистачило б, щоб сформувати в нашому світі лінії завдовжки 10 тисяч кілометрів.

Враховуючи швидкість скорочення чотиривимірного фрагмента, приблизно за двадцять днів можна було очікувати на викид у тривимірний простір Кільця! Капітани кораблів вирішили, що вони мусять залишитися, аби стати свідками такого космічного дива. Зрештою, тепер вони можуть нікуди не поспішати. Спалахи довгих ліній маркували край чотиривимірної зони, тож обидва кораблі рухалися вперед із обережністю, підтримуючи швидкість скорочення аномалії.

Наступні кількадесят днів Ґуань Їфань із іншими вченими були з головою занурені в обчислення, роздуми й гарячі дебати, та зрештою всі дійшли згоди, що за сучасного теоретичного рівня фізики неможливо зробити достатню кількість припущень про закони існування чотиривимір­ного простору. Але весь розвиток фізики за минулі три століття підтвердив принаймні одне правильне припущення: існування вищих вимірів у макросвіті неодмінно тяжіє до розпаду на меншу кількість вимірів, як-от вода все одно стікає з обриву. Саме тому чотиривимірна зона продовжує невпинно скорочуватися, й четвертий вимір викидає в наш тривимірний світ.

Проте зникаючий вимір зникає не повністю: він просто трансформується зі ще одного виміру макросвіту в один із семи вимірів квантового світу.

Скоро всі вони знову зможуть побачити Кільце неозброєним оком — самопроголошене поховання незабаром зникне назавжди, потрапивши до тривимірного світу.

«Синій простір» і «Гравітація» припинили прискорюватися й притримувалися відстані в 300 тисяч кілометрів до межі зони, оскільки викид Кільця в тривимірний простір мав супроводжуватися виділенням колосальної енергії — саме через це довгі лінії мали таке тривале світіння.

Через двадцять два дні межа чотиривимірної зони відступила за місцерозташування Кільця. У момент його входження в тривимірний простір здалося, що Всесвіт розламався навпіл, а місце розлому випромінювало настільки сліпуче сяйво, що здавалося, це одним порухом розтягнули в довгу лінію яскраву зірку. Коли яскравість світіння трохи знизилася, екіпажі кораблів побачили довжелезну лінію, що тяглася через увесь космос. Її країв не було видно, але це мало такий вигляд, ніби Бог-уседержитель за допомогою рейсшини начертав її на креслярській дошці