Читати книгу - "Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна"

Загалом, після палких суперечок, було вирішено святкувати в клубі! Це все що ми дали знати Каті. Ну і про те що стриптизер точно буде. А після ми її вигнали і стали вирішувати скільки їх буде і куди їх запхати.

Що цікаво, Владленівна за їх кількість сперечалася так, немов собі вибивала хлопчика. А з іншого боку, хто її знає. Пенсіонери теж люди. Зійшлися все-таки на трьох.

Світлана створила бесіду «Дівич-вечір», і ми стали скидати туди ідеї.

Вибір куди поїхати надала повністю дівчаткам. Вони краще цю місцевість знають.

Так, для мене вони тепер теж дівчинки. Після суперечок, з Владленівною ми немов зріднилися. Хоч і шкідлива, але класна жінка.

Що будемо пити організовувала Христина. Віка теж рвалася, але я боялася, що отруїть. Отрути бризне, або пургену підсипе.

Ну от не знаю, чому чіпляюся до неї. Просто дивиться вона так, ніби щось знає про мене. А мені не говорить!

Коротше, мені лише довірили вибрати вбрання. Думаю, даремно. Але вони самі запропонували. Я зайшла на сайт і відразу ж знайшла те що нам піде. Принаймні мені так здалося. І відразу ж замовила. А чого тягнути? У нас червоні сукні, а у Каті біла. Подивилася на свою червону пляму на платті. Хм, може їй теж червоне?

- Анастасія Владленівна, вам який колір більше подобається? - поки дівчатка сперечалися який клуб краще, запитала у жінки.

- Я віддаю перевагу червоному.

- Угу. - киваю.

Я теж так подумала. Може тоді і Каті червоне. Але трохи не таке як нам. Або рожеве! Хоча це біле дуже навіть нічого ...

- Тобі мій розмір сказати? - запитала Влдаленовна.

Подивилася на жінку.

- Десь п'ятдесят п'ять -шестьдесят сантиметрів? - питаю невинно.

Хвилинка чорного гумору вам в стрічку, Владленівна. Маленька помста за те, що вам в мені все видно! А що, стандартний розмір труни їй дуже підійде.

- Ікс Ель дівчинка. Рано мені ще в те що ти даєш.

«Вам то?» - так і крутиться на язиці. Але стримуюся.

- Добре. - киваю. - Замовимо.

Беру і замовляю плаття для неї. Ні, ну а що? Раптом вона теж захоче розважитися з нами? Цікаво, якщо не візьмемо вона сама поїде? А чому б і ні? Он у неї який транспорт. Але якщо що, я буду за! Впевнена, Владленівна ще нам всім молодим фору дасть.

Ми всі так захопилися обговоренням, що навіть не помітили, як минув час.

І повідомлення від Роми стало повною несподіванкою.

"Ти де?" - пише.

Мені здалося, чи рядки просякнуті невдоволенням?

«Гуляю з дівчатками. Ти ж мене залишив». - пишу у відповідь.

А ось мої наповнені образою. А що! Якби не Рома я б не облилася, і не потрапила в такий заміс!

«Ти за територію не виходила?»

Стала згадувати. Мене, звичайно, не настільки швидко вели, щоб навколо все розпливалося, але, якщо чесно, дорогу пам'ятаю смутно. За межі маєтку начебто не виходила, так що є надія що ми все ще в тому величезному будинку.

«Ні». - пишу у відповідь.

"Я радий"

І все. Тиша. Навіть не запитає з ким я? Раптом це взагалі не я пишу? Що за ставлення до тієї, кого привіз на чужу територію? А як же слова великих: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили»? Вони для нього порожній звук?

- Що, коханець твій пише? - запитує Владленівна.

- Угу. - відповідаю сумно.

Ех. Випити б, так вино закінчилося. Чому тут офіціантів немає? Скрізь облом!

- Покажеш хоч, хто там нашому Сашкові в підметки не годиться. - просить вона.

- Покажу. - киваю плечима.

А чому б і ні. Знаходжу наше Селфі з Ромою. Показую їй. Вона уважно дивиться на нього. Після чомусь переводить погляд на компанію дівчат.

- Це свято обіцяє бути не таким вже й нудним! - каже вона, посміхаючись. - Не знала, що Ромка собі дівчину знайшов.

- Ви знайомі? - питаю з цікавістю.

- З ним то? Звісно! Вони разом з Алексом по моїй клумбі з квітами ходили, негідники.

- Ви знали їх ще дітьми? - уточнюю.

- Якими дітьми? Вчора ці двоє п'яниць потоптались по моїй клумбі! Так що передаси своєму милому що він повинен мені десять кущів агератума! І п'ятірку іберісів!

Я покивала. Так, звичайно, передам. Я їх ще сама змушу все посадити. Якщо знадобитися!

- У тебе телефон розривається. Відповісти не хочеш? - каже Владленівна.

Дійсно, так задумалась що вже не помічаю, що відбувається навколо. Ось як мене смерть бідних квіточок вразила. Або це алкоголь почав присипляти?

- Так? - відповідаю на дзвінок.

- Ну і де ти? - невдоволено запитує Рома.

Оглядаюся.

- У кімнаті. З дівчатками.