Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

Досудовим слідством було встановлено, що приблизно о десятій годині вечора троє підлітків: Іванов, Коваленко та Рудий опинилися на складі, виламавши вхідні двері. Вони перевантажили товар у мікроавтобус, водієм якого був Рудченко, і намагалися виїхати з міста їх було затримано службою ДАІ за перевищення швидкості. При огляді машини було виявлено товар на 20 тис. гривень без документів, які б свідчили про приналежність товару. Справу було передано на розгляд у міліцію.

Під час розслідування справи було встановлено, що Іванов, Коваленко та Рудий вчаться в школі № 128. Показання підлітків збігаються і свідчать про те, що вони діяли під керівництвом та за наказами Рудченка. Рудченко працював водієм у пограбованому магазині. Звідти він був звільнений за недотримання розпорядку робочого дня. Також було встановлено, що Рудченко раніше був притягнутий до відповідальності за дрібне хуліганство. Рудченко заперечує, що примушував підлітків до скоєння злочину, стверджує, що вони робили все за власною волею.

Робітники магазину підтвердили факт викрадення товару з складського приміщення та дали перелік зниклого товару.

Причиною, що сприяла вчиненню злочину була погана охорона магазину та його приміщень. Бездоглядність зі сторони школи та батьків привела до вчинення правопорушення неповнолітніми.

Надані самі собі діти, які не могли знайти цікавих та корисних занять, потрапили під вплив вулиці, де крадіжка та шахрайство не є протиправними діями. Передування у неконтрольованому середовищі врешті решт повинно було привести до правопорушення — скоєння злочину. Зазнали шкоди не тільки люди, що працюють у магазині, понесло втрату й суспільство.

При призначенні міри покарання було враховано характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину та обставин вчинення злочину.

Тому, вважаю, що підсудні винні у скоєнні злочину і повинні понести покарання. Згідно зі статтею 82 Кримінального кодексу України «Розкрадання державного або колективного майна шляхом грабежу» за грабіж із проникненням у приміщення позбавити волі Рудченка на строк чотири роки з відбуванням у колонії загального режиму з конфіскацією майна. Іванова, Коваленка, Рудого згідно до статті 25 Кримінального кодексу України як засудженим уперше неповнолітнім чоловічої статі призначити відбування покарання у виховно-трудовій колонії строком до одного року.

Пане головуючій! Шановні судді та учасники процесу!

Саме зараз розпочинається кульмінаційна завершальна частина судового розгляду справи Бабіна Сергія Леонідовича, звинуваченого в умисному вбивстві Полтавського Петра Несторовича за частиною 1 статті 115 КК України, яка передбачає санкцію позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Ця справа є показовою, як невірно обрана життєва стежина призвела до деградації особистості й стала першопричиною скоєння цього жорстокого злочину.

Ні в кого не виникне сумнів, що факт позбавлення людини життя, це та вага, яку неможливо нічим зважити. Ніхто і ніщо, навіть справедливий вирок суду не поверне Полтавській Ірині Михайлівні коханого чоловіка, а двом малолітнім діточкам — турботливого батька.

Як представник державного обвинувачення, докладно проаналізувавши всі обставини справи, зібрані докази та, власне, зізнання самого підсудного Бабіна, я остаточно впевнилась у його причетності та винності, і гадаю, зможу переконати в цьому і шановний суд.

З дня цієї гучної справи минуло вже чимало часу, тому давайте разом прослідкуємо, як розгорталися події, які стали предметом судового розгляду.

18 травня 2001 року, приблизно о першій годині ночі Бабін С. Л. на службовій автомашині «таксі», водієм якої він був, приїхав до будинку №10 по вул. Г. Сталінграда, у м. Києві. Він піднявся у квартиру № 33, де проживав Полтавський П. В процесі слідства виявилось, що вони були давні знайомі. Полтавський попросив відвести його на вул. Булгакова. Під час слідування по проспекту Перемоги Полтавський, щось згадавши, схотів змінити маршрут. Бабін С. Л. не погодився, бо в нього закінчилася зміна і зажадав повернутись в таксопарк. На цьому ґрунті виникла сварка, що переросла в особисті образи та пропозиції вийти з машини «по-доброму».

Обіцяючи щедро заплатити за труди, Полтавський П. Н. з машини так і не вийшов, і це рішення стало в його житті останнім.

Ввірвавшись, Бабін С. Л. став насильно виштовхувати потерпілого з автомобіля, наносячи йому сильні удари кулаками в обличчя, грудну клітину, живіт. Як потім показала експертиза, Бабін С. Л. діяв точними рухами, знаючи місця, що можна найлегше уразити.

Полтавський П. Н. намагався вирватися, але Бабін С. Л. став його душити, і після декількох влучних ударів Полтавський П. Н. помер.

На допиті цю частину показань підсудний не підтверджував, але свідок Мельниченко М. В. бачив, як Бабін С. Л. бив та душив Полтавського П. Н. (а. с. 70).

18 травня 2001 року, о 4 годині свідок повертався додому з роботи. Біля будинку 20, по пр. Перемоги, він побачив автомобіль, в якому знаходилось двоє осіб.

Підійшовши ближче до автомобіля він почув крики про допомогу та побачив як водій руками наносить удари в обличчя пасажиру. Щоб захистити пасажира він впритул підійшов до автомашини, але в цей момент вона раптово зрушила. Через 20 метрів автомобіль зупинився і з салону випав чоловік. Підійшовши до цього чоловіка свідок Мельниченко М. В. побачив, що все обличча у пасажира суцільна кровава рана і ознаки життя відсутні. Мельниченко викликав швидку допомогу та міліцію.

На думку державного обвинувачення, винність Бабіна С. Л. у вчиненому злочині підтверджується такими доказами:

— протоколом огляду місці події;

— показаннями обвинуваченого та свідків;