Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

34. ... той, хто обґрунтує свою заінтересованість, може ознайомитися з рішеннями Військового касаційного суду чи отримати копії їхніх повних текстів; окрім того, найважливіші його рішення, наприклад, постановлене у справі «Зюттер», згодом публікують в офіційному збірнику. Тож його практика є до певної міри відкритою для громадськості.

Враховуючи питання, розглянуті Військовим касаційним судом у цій справі, і ухвалене в ній рішення, що надало остаточної сили вирокові дивізійного суду, ніяк не змінивши наслідків останнього для пана Зюттера, буквальне тлумачення положень пункту 1 статті 6. щодо проголошення судового рішення, видається надто жорстким і не є необхідним для досягнення цілей статті 6...

Отже, Суд погоджується з думкою уряду і більшості членів Комісії, роблячи висновок про те, що Конвенція не вимагає, щоб рішення, винесене на кінцевій стадії судового розгляду, було зачитане вголос.

«Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства» (Campbell and Fell v United Kingdom), 7819/77 і 7878/77, 28 червня 1984 року.

89. ...заявник скаржився на те, що Рада відвідувачів не оголосила публічно рішення у його справі...

91. У низці інших справ Суд заявляв, що він не вважає себе зв’язаним необхідністю давати дослівне тлумачення фрази «оголошують публічно». У кожній конкретній справі форма публічного оголошення «судового рішення», відповідно до норм внутрішнього права держави-відповідача, може змінюватися з урахуванням особливостей провадження й цілей пункту 1 статті 6 у відповідному контексті, тобто задля необхідності забезпечити контроль суспільства над судовою владою для збереження й гарантії права на справедливий судовий розгляд...

92. Проте в цій справі заходів для публічного оголошення рішення, ухваленого Радою відвідувачів, як видається, не вжили. Отже, ту було порушення 1 статті 6 Конвенції.

«Ламанна проти Австрії» (Lamanna v Austria), 28923/95,10 липня 2001 року.

33. У цій справі рішення Земельного суду Зальцбурґа від 10 жовтня 1994 року — хоча й ухвалене після відкритого розгляду позову заявника про відшкодування — проголошене публічно не було, бо це залежало від набрання остаточної сили виправдувального вироку. Натомість 4 листопада 1994 року це рішення вручили заявникові в письмовій формі. Рішення Апеляційного суду Лінца від 1 лютого 1995 року, в якому містився короткий виклад рішення Земельного суду і яке підтверджувало правомірність застосування ним підпункту (b) пункту 1 статті 2 Закону 1969 року та визнавало його рішення остаточним, спочатку було також винесене в письмовій формі й ніяк інакше не оприлюднене. Однак 9 лютого 2001 року, після того, як 9 листопада 2000 року Верховний суд Австрії прийняв свою постанову, його проголосили публічно.

34. Зважаючи на провадження за позовами про відшкодування збитків в цілому, а також його особливості, Суд постановляє, що ціль пункту 1 статті 6 Конвенції, а саме оприлюднення рішень суду, що, таким чином, дозволяє громадськості з’ясовувати, як суди загалом підходять до позовів про компенсацію за попереднє ув’язнення, у цій справі була досягнута завдяки публічному проголошенню постанови апеляційного суду.

Отже, жодного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було.

Див. також «Доступ до матеріалів суду».

«З. проти Фінляндії» (Z v Finland), 22009/93, 25 лютого 1997 року.

113. І нарешті, Суд має з’ясувати, чи були достатні підстави, які виправдовували розкриття відомостей про особу заявника та ВІЛ-інфекцію в тому тексті рішення апеляційного суду, який надали пресі...

Відповідно до фінського законодавства, апеляційний суд був правоможний, по-перше, опустити в судовому рішенні згадку про якісь імена, що давало можливість встановити особу заявниці, і, по-друге, обмежити на певний період доступ до рішення, опублікувавши його в скороченому виді з наведенням резолютивної частини та посиланням на застосоване судом право ...

Незалежно від того, наскільки чітко заявниця сформулювала прохання до апеляційного суду вилучити згадку про її повне ім’я та стан здоров’я, суд через адвоката Х був ознайомлений із її бажанням збільшити строк збереження інформації в таємниці на період понад десять років... із цього явно випливає, що вона була проти розголошення цієї інформації.

За цих обставин ... Суд не може зробити висновок, що оскаржуване оприлюднення було обґрунтоване переконливими підставами. Отже, опублікування відповідної інформації спричинило порушення права заявниці на повагу до її особистого й сімейного життя, гарантоване статтею 8 ...

«Ворм проти Австрії» (Worm v Austria), 22714/93, 29 серпня 1997 року.

52. Рішення апеляційного суду було спрямоване не на обмеження права заявника на об’єктивне інформування громадськості про перебіг судового розгляду справи пана Андроша. Його критика стосувалася переважно негативної оцінки, яку зробив заявник стосовно відповідей колишнього міністра у суді, які є елементом свідчення для цілей статті 23 Закону про засоби масової інформації...

54. З огляду на межі розсуду держави, загалом до повноважень апеляційного суду належала оцінка вірогідності того, що принаймні засідателі прочитали статтю, оскільки це було необхідно для встановлення кримінального наміру заявника в її опублікуванні... той факт, що внутрішнє законодавство, як його тлумачить Віденський апеляційний суд, не вимагає доводити фактичні наслідки впливу на конкретний розгляд справи... не применшує виправданості втручання, обґрунтованого потребою захистити авторитет суду...

57. Беручи до уваги суму штрафу та той факт, що видавництво повинно нести солідарну відповідальність за його сплату ..., застосовану санкцію не можна розглядати як непропорційну поставленій законній меті.

58. Суд, відповідно, встановлює, що національні суди мали право вважати, що засудження та покарання заявника були