Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

Лорд Кивін похитав головою.

— Ви ж розумієте, пані, що я так не вчиню. У мене, на відміну від вас, немає жодних вагомих підстав для відмови. Принаймні таких, які я міг би озвучити публічно. Але вам скажу, що не хочу навіть приміряти на себе корону, бо потім буде важко з нею розлучатися. Дуже люблю владу, маю таку слабину, тому волію залишатися тим, ким буду до самої смерті — ґрафом Мерхирським. Гаразд якби ще йшлося про тиждень чи два, тоді б я не дуже цим переймався. Але боротьба за престол буде тривалою й виснажливою, лорд Авлайд і лорд Фінвар так просто вам не поступляться. Та й лорд Ріґвар триматиметься до останнього у сподіванні, що лордові Бренанові не вдасться зібрати чотирнадцяти голосів. А отже, я пробуду на чолі держави досить довго, щоб звикнути до свого нового становища.

У його останніх словах пролунало завуальоване питання. Шайна обмінялася швидкими поглядами з Ґвен і сказала:

— Це поки неофіційна інформація, але мій брат схиляється до того, щоб пропустити поперед себе лорда Ріґвара.

Кивін аб Енгас пильно подивився на неї:

— То він лише схиляється чи справді вирішив зачекати?

Після секундних вагань Шайна ствердно кивнула:

— Він справді зачекає. Та перш ніж оголосити про це, хоче порадитися з лордами, які вже його підтримали. Їхню реакцію легко передбачити, але ж ви самі розумієте, що було б неввічливо не спитати, як вони до цього ставляться.

— Так, розумію, — промовив Кивін аб Енгас із відчутною полегкістю в голосі. — І радий, що ваш брат прийняв таке мудре і зважене рішення. Свого часу я доклав певних зусиль, щоб переконати батька зробити леді Ґвенет реґентом, однак це зовсім не означає, що мені були до вподоби ваші наміри чимшвидше всадовити лорда Бренана на трон. Просто я бачив, що вас не спинити, а протидія вам лише подовжить період політичної нестабільності в країні. Зате тепер з легким серцем віддам свій голос за ґрафа Ярвійського. За наявних обставин він видається мені найприйнятнішою кандидатурою, і я певен, що більшість членів Ради поділяють цю думку.

— А коли так, — зауважила Ґвен, — то у вас немає причин відмовлятися від посади реґента. Рада Лордів збирається через шість днів, тож ви навіть не встигнете увійти в курс поточних справ, як уже доведеться передавати їх лордові Ріґвару.

Ґраф ствердно, хоч і без найменшого ентузіазму, кивнув:

— Ваша правда, пані. Тоді я знімаю свої заперечення і готовий перебрати на себе ваші обов’язки.

Після цього Кивін аб Енгас лише ненадовго затримався, щоб обговорити з Ґвен деякі процедурні моменти майбутньої передачі повноважень, а потім пішов готуватися до призначеної опівдні церемонії. Коли двері за ним зачинилися, Ґвен задоволено сказала:

— От і все владналось. А я боялася, що доведеться ще довго його вмовляти. Ти вчасно нагодилася з цією звісткою. До речі, Бренан сам так вирішив, чи йому порадила Брігід?

— Ну, власне, порадила я, — відповіла Шайна. — Він узагалі не хотів нічого чути про корону, збирався все кинути й поїхати з Тахріна, але я переконала його, що так не можна робити.

Ґвен ніяково відвела погляд.

— Мені дуже прикро, Шайно, я не хотіла завдавати Бренанові болю. Я люблю його, справді люблю, але не так сильно, як він на те заслуговує. Не так, як сестра Ґрівільд любила принца Ітира аб Вайгана. Вона зреклася Іскри задля коханого чоловіка, а я… Мене жахає сама думка про те, що я могла не дочекатися цього дня, могла втратити шанс знову стати відьмою.

— Тоді б ти ніколи не довідалася, що мала такий шанс, — зауважила Шайна.

— Атож. І від цього мені ще страшніше. Доля сміялася б з мене, а я, нічого не підозрюючи, тішилась би собі королівською короною — цією жалюгідною заміною відьомської сили… — Ґвен мерзлякувато пощулилася, та вже наступної миті розпростала плечі. — Скажу тобі чесно, Шайно, зараз я почуваюся так, ніби прокинулася від моторошного сну. Останні два роки були для мене справжнім пеклом, і я хочу чимшвидше забути їх, викреслити зі своєї пам’яті. Тому не чекатиму до завтра, а вже сьогодні по обіді вирушу на Тір Мінеган. Оце передам лордові Кивіну повноваження реґента — і в дорогу. Жодної зайвої хвилини не затримаюсь у Катерласі.

— Розумію тебе, — сказала Шайна. — А з Бренаном збираєшся попрощатись?

Ґвен рвучко хитнула головою.

— Ні. Я б воліла уникнути цієї розмови. Просто не знаю, що йому сказати, ніякі слова тут не зарадять. Сьогодні найщасливіший день у моєму житті, фактично це день мого другого народження, а для Бренана… Я прикидалася сліпою й наївною, вдавала, що не помічаю, як він до мене ставиться, та насправді все бачила, все розуміла. Бренан закохався в мене мало не з першого дня, а я попервах могла відповісти йому просто щирою симпатією. Згодом прийшли глибші почуття — але не такі глибокі, як у нього. Може, з нас і вийшло б гарне подружжя, проте в наших стосунках ніколи б не було гармонії, рівноваги, він завжди любив би мене дужче, ніж я його. От і зараз я лише трохи сумую, що нам не судилося бути разом; це навіть не сум, а просто легкий смуток, який майже безслідно розчиняється в радості від того, що я знову маю Іскру. І ніщо, ніщо в світі не годне зрівнятися з нею, ніщо не змусить мене зректися її. Ні скарби, ні знання, ні влада, ні найпалкіше кохання не варті такої жертви… — Ґвен відкинулася на спинку свого крісла й затулила лице руками. — І через це мені дуже соромно перед Бренаном. Бо знаю: якби мене спершу запитали, чи хочу повернути Іскру, я б ні на мить не завагалася. Ні на однісіньку, навіть найкоротшу мить. А про Бренана й не подумала б. Просто не захотіла б думати.

— І це природно, — мовила