Читати книгу - "Повзе змія"

— Е, дядя, давай свої кайдани!

Двері прочинилися, у їх отворі зовсім близько стояв конвоїр у чорній масці. Блискавично скинувши озброєну руку, Баглай натиснув на спуск пістолета, наставивши дуло просто на закрите маскою обличчя з прорізами для очей та рота. В інше місце не можна — запаковане броником.

Постріл прогуркотів, наче гірський обвал. Конвоїр, певно, так і не встиг нічого зрозуміти, впав на підлогу, а Баглай уже рвучко викинув себе у коридорчик, відштовхуючи двері лівим плечем і тримаючи пістолет просто перед собою. Швидше за все, ніхто — окрім Гужви — не знав, хто стріляв. Тому Сташенко вистрибнув із кімнати на постріл, менш за все дбаючи про обережність. Він зустрівся з другою кулею, її прийняли затягнуті светром домашнього плетіння груди. Баглай зробив крок уперед, намагаючись не захопитися й не втратити пильність, не наступити на тіло, не заточитися.

— Назад! Назад! — почулося з кімнати. Вочевидь, ті, хто там були, побачили, як упав опер. Відразу після крику звідти шарахнув постріл у відповідь, і Баглай, не плануючи робити це раніше, підсвідомо закричав від удаваного болю і важко опустився на підлогу між підстреленими опером та конвоїром. Спрацювало — в отворі кімнатних дверей з’явився другий опер, Гирич, тримаючи табельного «Макарова» напоготові. Баглай не дав йому жодної хвилини — послав кулю знизу, потім для певності — ще одну, хоча бачив, що й без того влучив, і ворог завалюється на бік. Тепер маленький передпокій виявився завалений тілами.

Не сиди! Рухайся!

Тримаючи пістолет напереваги, Баглай випростався і, перестрибнувши через Гирича, ступив до кімнати. Ситуацію оцінив відразу: навпроти нього живими мішенями скупчилися слідчий, очкарик, що й далі не випускав камери, за їхніми спинами — пойняті, один підхопив дурнувату ляльку-макет, інстинктивно прикриваючись нею, трохи осторонь — Гужва в золотих окулярах.

Можливо, хтось із них хотів щось сказати. Але, напевне, ні в кого з них не було зброї, інакше по ньому б уже стріляли. Не залишаючи ані їм, ані собі часу, Баглай стрельнув у напрямку людей, цілячи у слідчого, та Харламов відчувши це, вчасно сахнувся вбік. За таких обставин куля все одно знайде мішень — один із пойнятих зойкнув і схопився за плече.

Значить, слідаче, ти рухома мішень.

Перевівши ствола, Баглай знову натиснув спуск і тепер влучив — Харламов схопився за голову, руки залило червоним, він почав осідати. Далі ствол націлено на очкарика, але той нарешті схаменувся. Баглай не врахував — цей теж мент. У нього летіла прицільно кинута камера, штовхнула в плече, Баглай таки втратив рівновагу й упав на підлогу разом із очкариком. Та він зігнув руку з пістолетом, дуло опинилося просто біля живота нещасного, цей постріл був глухим. Скотивши із себе експерта, який голосно стогнав, Баглай підхопився, послав кулю йому в голову, зустрівся очима з останнім неушкодженим — другим пойнятим, котрий притиснувся спиною до стіни. Стояв він надто покірно і приречено, тому остання куля влучила йому точно в голову.

Все.

Баглай гидливо подивився на криваву пляму спереду на своїй спортивній куртці. Потім — на адвоката, котрий поводився напрочуд спокійно, спостерігаючи за бійнею навіть із певним інтересом. Кинувши ТТ, Баглай підійшов до Гирича, витягнув із його руки «Макарова», придивився, побачив, як смикаються повіки, ступив трохи назад і всадив кулю йому в голову. Наступна куля розгатила голову Сташенка. Поранений пойнятий стогнав біля батареї, та Баглаєві не потрібні були ті, хто стогне й зможе кричати. Постріл змусив чоловіка замовкнути. І після цього Баглай нарешті перевів дихання і оглянув поле битви.

Вийшло. Чорт забирай, у нього вийшло!

Гужва стояв за спиною. Це не подобалося Баглаєві, він крутнувся на підборі й тепер дивився на свого адвоката, примруживши очі.

— Ну?

Гужва важко проковтнув важкий клубок у горлі.

— Це… це… обов’язково… почують…

— Нічого. Не встигнуть, — Баглай лишався навдивовижу врівноваженим. Він перестав нервуватися після того, як знайшов під ванною покладений туди адвокатом ТТ. — Я мушу заплатити, правда?

Гужва мовчав, лише намагався зробити якийсь жест головою.

— То правда чи ні?

— Я… не думав…

— Ти про все думав.

Усмішка Баглая перелякала Гужву ще більше. Він передбачав спробу втечі, навіть вдалу спробу, та м'ясорубки, яку влаштував тут його клієнт за лічені хвилини, він, доросла людина зі стажем роботи, справді не сподівався. Коли чесно, зараз йому вже не хотілося аніякісіньких грошей. Піти звідси скоріше, піти якнайдалі, і сьогодні ж — на поїзд, на літак, бігом, бігом не озираючись.

— Думав ти про все і знав, — повторив Баглай. — Хочеш, скажу, де лежать бабки? Тільки швидко: хочеш?

— Х…х…х…

— Хочеш, значить. Даремно. Ти лишишся живим, і бабки тобі потрібні не будуть. Правильно?

— Hi! — Гужва нарешті зрозумів, до чого хилить Баглай.

— Правильно. Тобі алібі потрібне, а не бабки.

Перш ніж Едуард Васильович Гужва встиг про щось подумати, Богдан Баглай підніс пістолет. Він знав, куди треба стріляти, аби не вбити людину. Зараз мертвим адвокат йому не потрібен.

Інакше мозаїки не складеш. Картинка неповною буде.

Гужва звалився на брудну підлогу. Баглай, намагаючись не замаститися в кров, обмацав його кишені, витяг гаманець, перевірив уміст. Не так уже й багато лаве носять із собою дорогі адвокати. Та нічого. Поки що йому вистачить.

Пістолет не вміщався в кишеню штанів і не тримався за поясом спортивок, тому Баглай з жалем лишив його тут, на місці. Не вистачало після всього попастися через те, що на землю випаде ствол у найменш слушний момент. Вікна квартири виходили у тихий двір, і в цьому йому справді пощастило. Аби вікна виходили на вулицю, постріли почули б уже давно. Заховавши до кишені адвокатів гаманець, Богдан Баглай вийшов, не озираючись, на балкон, не