Читати книгу - "Син сонця"

Над лавою прокотився регіт.

— Карна! — знявся гомін, — наш Карна! Слава Сину Сонця!

— О, низьконароджений, — сказав Шалья, — не витрачай даремно майна, а краще віддай його на пожертви Богам! Чи тобі здолати Крішну з Арджуною? Хто чув, аби шакал здолав двох тигрів? Послухай моєї поради — як схочеш битися з ним, то не виходь на двобій, а візьми з собою воїнів! Я говорю так, бажаючи, аби ти не вмер сьогодні.

«А Наль не помилявся, — подумав Карна, і пальці його стисли борт колісниці у безсилій люті, - гидь… Яка ж гидь…»

— Послухай! — сказав він вголос, — ворог у личині союзника, тобі не вдасться залякати мене, а тим більше — зломити! Я ніколи не виходив на двобій з прикриттям, і не боюсь навіть Індри з його ваджрою!

Шалья обернувся і дивився нині просто в очі Карні.

— Ти розкаєшся, — сказав глузливо, — в своїх словах, коли тебе вразять стріли Арджуни! Бідолашний Радгея, ти аж зі шкіри пнешся, аби зрівнятися з ним, та це все одно, що кидатись грудьми на тризуб Шіви! Ти, син сути, дзявкаєш наче ситий шакал, що насмілився викликати тигра на двобій! Аби тобі не загинути при зустрічі з Партгою, бо як шакал, живучи серед зайців, вважає себе тигром, так і ти, низьконароджений вважаєш себе великим воїном! Стривай-но, тільки зачуєш дзвін «Ґандіви» — одразу ж перетворишся на шакала!

«Якщо я його зараз уб'ю, — думав Карна, і світ плив перед його затуманеними гнівом очима, — мадри вийдуть із бою, а то і збунтуються… До того ж я порушу обітницю! Боги, краще б я справді взяв за напарника першого-ліпшого суту з вулиці колісничних!»

— Ти й народився шакалом, — зловтішно говорив Шалья, дивлячись на застигле лице Карни, — а Арджуна — тигром, тому ти його й ненавидиш! Якщо порівняти вас, то ти перед Партгою — наче миша перед слоном!

— Гідність відома гідному, а не тому, хто її не має, - врешті озвався Вайкартана, опанувавши себе, — чи тобі, боягузе, тямити щось в чужих звитягах? Хай Крішна і є самим Вішну, а Арджуна — втіленою Перемогою, та я радію з таких ворогів! Оце і є доказ того, що я високороджений! Шальє, ти геть здурів, або є злостивим від натури! Чи не казав мудрець Матанга, що йдучи до бою сута і ратгін мають забути навіть про кровну ворожнечу? А може ти сам злякався Непереможного?

— Я не знаю страху! — гордо сказав Шалья.

— Та невже? — глузливо спитав ратгін, — тоді для чого ти вихваляєш ворога? Який же ти кшатрій, коли намагаєшся надати напарнику страху перед супротивником? Або я помру, або вони — чого ж тут боятись? Здолавши Крішну з Арджуною, я викличу на двобій тебе, жалюгідний дурню, звісна річ, коли ми вже не будемо стояти на одній колісниці! Тож краще мовчи, Шальє, і не плескай язиком! Ти не гідний зватися арієм!

— Хвалилася одна ворона, — озвався Шалья єхидно, — що вміє літати так як лебеді, але впала в океан…

— Був собі один чоловік, — озвався Карна не менш в'їдливо, — народжений у поганих землях… Хто не знає, що мадри усі є брехливими і підлими зрадниками? З ними і дружби не можна водити, і як вороги вони ні на що не здатні! Коли зустрінешся з таким — треба читати мантру з " Атгарваведи " — " Хай згине отрута скорпіонів!» А народжуються такі люди від розпусних та обжерливих жінок і є аріями лише за назвою, а млеччхами — по натурі!

— Карно! — вигукнув розлючений Шалья, коли побачив, що його зброя обертається проти нього, — ти, що харчуєшся недоїдками зі столу синів Дгрітараштри і зневажаєш тих, хто кращий за тебе! Мовчи, собако, бо тигри вже близько!

Та Вайкартана раптом заспокоївся. Він глянув на блискуче вранішнє сонце і поклав руку на груди. Там, під латами був дерев'яний оберіг, і від нього линуло тепло. Воїн згадав ясноокого Сяйвіра, його погляд, сповнений радости та здивування, і протяглий голос аріянина: " Ви не чужий, ні… Ми всі — онуки Дажбожі!»

— Шальє, - мовив Карна трохи не з жалістю, і князь мадрів здивовано глипнув на нього, — ти осквернив воїнську дружбу і потоптав варну! Мені тебе жаль, нещасна ти людино! Я-то знаю, що таке дружба і, хоча не схвалюю дії Дурьйодгани, але битимусь за нього і помру за нього! Щоб ти там не говорив, тобі не залякати того, хто народжений для подвигів і слави! Можеш принижувати мене і далі — доки не рушила лава. Але дзявкнеш щось мені під руку у битві — і я скину тебе з колісниці! Я бо знаю, про що просив тебе Юдгіштгіра! Та я не Бгішма, і не Дрона і хитрістю мене не взяти!

— Бгішма, — сказав Шалья злостиво, — був про тебе такої ж думки, як і я!

— Повернись лицем до ворога і рушай! — коротко наказав Карна.

Того дня битва була найзапеклішою…

Карна повів своїх ратгінів на панчалів, ряди яких поріділи опісля вчорашнього бою, і таки проламав їх оборону. Його сини трималися поруч, а Сушені навіть вдалося поранити самого Бгімасену, котрий привів підкріплення на поміч Дгріштад'юмні. Розлючений велет засипав хлопця стрілами, та Карна, котрий на щастя був зовсім близько, розщепив ті стріли на льоту.

Другий близнюк Карни потрапив під удар Сатьякі, котрий прагнув помститись за вчорашню ганьбу. Врішасена, втративши колісницю, пішов на ворога з мечем і загинув би, аби його не підхопив на свій повіз Дугшасана. Карна загубив хлопця з виду і трохи непокоївся цим.

Сам Вайкартана нищив одного за одним охоронців Юдгіштгіри та ратгінів його прикриття. Шалья мовчки правив конями, а Сушена з Сатьясеною тримались обабіч батька. Сатьясена, порівнявшись з Карною, крикнув, що Врішасена змінив колісницю, заступивши вбитого ратгіна і є десь позаду. Карна пробурмотів подячну молитву і знову рушив уперед.