read-books.club » Сучасна проза » Пастка на дурнів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка на дурнів"

153
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пастка на дурнів" автора Джозеф Хеллер. Жанр книги: Сучасна проза / Гумор. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 74 75 76 ... 165
Перейти на сторінку:
галявині. Його з капралом Безбогом забезпечували всім необхідним, аби лиш ніхто з них не став скаржитись на брак вигод і домагатись переселення до будинку штабу. Капелан снідав, обідав та вечеряв по черзі у восьми їдальнях, кожну п’яту трапезу він ділив із нижніми чинами, а кожну десяту мав при штабі, із тамтешніми офіцерами.

Дома, в штаті Вісконсін, капелан залюбки займався садівництвом, і тепер він приходив у захват від чудесної рясноти і плодючості матінки-природи, навіть коли він споглядав густі зарослі високої, аж до пояса трави, колюче дрібнолісся й непролазні чагарі, якими був відділений від світу, немов стіною. Навесні потай мріяв скопати навколо намету вузеньку грядку й посадити там бігонії й цинії, та побоявся зловредності капрала Безбога. Капеланові були до душі відлюдність та спокій цього зеленого скиту, тут легко було проводити життя в спогляданні та роздумах. Тепер до нього приходило зі своїми жалями значно менше вояків, ніж раніше, і за це він був їм щиро вдячний. Капелан не вмів легко сходитися з людьми, і йому було важко вести спасенні розмови. Він страшенно нудьгував за своєю дружиною та трьома діточками, а дружина так само нудьгувала за ним.

Окрім віри в бога, капрала Безбога дратував у капелані його цілковитий брак заповзятливості й настійливості. Коли б справу доручили йому, міркував капрал, проклинаючи своє ярмо, на відправи б ломився весь полк. У голові в нього аж роїлося від гарячкових ідей, сміливих проектів духовного відродження — доброчинні трапези, недільні зібрання віруючих, колективна гра в лото «бінго», цензурування кореспонденції, офіційні листи на спеціальних бланках родичам убитих та поранених, — і творцем цього відродження він бачив себе, незаслужено приниженого капрала Безбога. На заваді стояв капелан, — він зв’язував Безбогові руки. Ці лабети доводили капрала до нестями: адже навколо для всіляких удосконалень було безмежне поле! Саме через таких людців, як цей капелан, думав капрал Безбог, і набула релігія такої кепської репутації. Недарма ж обидва вони стали жалюгідними вигнанцями! На відміну від капелана капрал Безбог ненавидів це самітнє проживання на лісовій галявині. І перше, що він збирався зробити після того, як позбудеться капелана, це знову переселитись до будинку штабу полку, щоб завжди бути в гущі подій.

Коли по розмові з підполковником Порком капелан прибув на свою галявину, він розгледів у задушливо-тремтливому мареві капрала Безбога, який біля намету по-змовниць-ки перешіптувався з дивним на вигляд повновидим чоловіком у брудно-червоному халаті поверх сірої фланелевої піжами. Капелан одразу впізнав казенне шпитальне вбрання. Обидва вдали, ніби не впізнають капелана. У незнайомця були фіолетові ясна, а ззаду халат прикрашало зображення бомбардувальника Б-25 серед оранжевих зенітних розривів; шість рядочків бомб спереду мали означати шістдесят здійснених бойових вильотів. Капелана так вразив його вигляд, що він мимоволі зупинився, витріщивши очі. Ті двоє одразу ж урвали розмову й застигли — стояли з кам’яними обличчями, чекаючи, поки він пройде геть. Капелан поквапом шмигнув до свого намету. В нього було враження, що вони хихотнули йому вслід.

За хвилину до намету увірвався капрал Безбог.

— Що нового? — владно запитав він.

— Усе по-старому, — відводячи погляд убік, відказав капелан. — До мене ніхто не приходив?

— Ніхто, тільки цей псих Йоссар’ян. От де баламут, га?

— По-моєму, він зовсім не псих, — заперечив капелан.

— Правильно, захищайте його, — ображено мовив капрал Безбог і, карбуючи крок, вийшов з намету.

Капеланові не вірилося, що він справді скривдив капрала Безбога, і тільки-но про це подумав, як той знову виріс перед ним.

— От сторонніх ви завжди захищаєте, — напустився на нього капрал Безбог. — А на своїх вам начхати. У цьому й усе лихо.

— Нікого я не захищаю, — винувато відказав капелан. — Я просто сказав, що думав.

— Ну, а чого вас викликав полковник Пескарт?

— Нічого особливого. Він хотів запропонувати молебні в інструкторській перед бойовими вильотами.

— Гаразд, як не хочете, то й не кажіть, — гарикнув капрал Безбог і вийшов з намету.

Капелан геть занепав духом. Він завжди намагався поводитися якнайчемніше та якнайтактовніше, але, як видно, весь час ображав капрала Безбога. В сумній задумі він покаянно опустив голову і тут помітив, що накинутий йому підполковником Порком підручний, який мав іще виконувати функції денщика, знову забув почистити йому черевики.

— Ви ніколи не кажете мені правди! — нахабно заскімлив капрал Безбог, знову вбігаючи до намету. — Ви просто не довіряєте своїм підлеглим. У цьому ще одне ваше лихо.

— Зовсім навпаки, — винувато заперечив капелан. — Я вам цілком довіряю.

— А листи? — люто кинув капрал.

— Ой, не треба! — з благанням мовив капелан, весь аж зіщулившись. — Не треба про листи. І взагалі давайте поки що забудемо про них, прошу вас. Коли я передумаю, я сам вам скажу.

Капрал Безбог зовсім осатанів.

— Так он воно як! Ви, значиться, будете тут сидіти цілими днями і кректати знічев’я, а я — тягти лямку?! Ви бачили того хлопця з малюнками на халаті?

— Він прийшов до мене? — запитав капелан.

— Не скажу, — відказав капрал і вийшов геть.

У наметі згущалась жарка духота, і капелан відчув, що весь змокрів. Він сидів знесилений за хитким ломберним столиком, що правив йому за письмовий стіл, і мимоволі дослухався до тихого, нерозбірливого гуготіння двох приглушених голосів. Губи в нього були щільно стулені, погляд безтямно втуплений у землю; шкіра на обличчі, поцяткована гронами ямок від давніх прищів, скидалась на шкаралупу зрілого мигдалю. Капелан до болю в скронях напружував пам’ять, намагаючись відшукати першопричину такої до нього неприязні капрала Безбога, але, так і не віднайшовши, знову вирішив, що колись непробачно його образив. Не можна ж було повірити, що той навіки озлобився через те, що капелан відмовився посилати родичам загиблих листи на казенних бланках чи розважати віруючих грою в лото! Капелан гірко проклинав своє невміння ладнати з людьми. Він давно вже збирався по-дружньому розпитати капрала Безбога, чого ж це той так нуртується, та заздалегідь соромився того, що може з’ясуватись.

Тим часом на галявині капрал Безбог приснув зо сміху. Хихотнув і його співрозмовник, явно вдоволений. Капелан здригнувся й закляк на хвилину від дивного, незрозумілого відчуття, ніби колись у минулі часи чи в минулому існуванні вже перебував у точнісінько такій ситуації. Він щосили намагався утримати це перебіжне видіння, підсилити це враження, він хотів би вгадати подальші події, а може, й вплинути якось на них, та неждане одкровення вже зникло без сліду. Інакше й бути не могло — він це знав наперед. Déjà vu.[36] Цей характерний симптом парамнезії,[37] який полягає у майже невловимій і самозворотній плутанині

1 ... 74 75 76 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка на дурнів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка на дурнів"