Читати книгу - "Франкенштайн. Ґотичні повісті"

чуття реальності й тільки відчував, що мене закували в кайдани і що пітьма була єдиним, що я бачив. Іноді, правда, мені ввижалося, що я блукаю квітучими луками і живописними долинами з друзями моєї юності, але одного разу я прокинувся у в’язниці. На мене навалилася туга; але згодом я поступово збагнув, яке нещастя мене спіткало і в якому становищі я опинився; отоді-то мене випустили на свободу. Бо мене вважали божевільним, і наскільки я міг зрозуміти, впродовж довгих місяців моєю домівкою була камера-одиночка.

Проте свобода була б для мене даремним даром, якби в мені помаленьку, поволеньки не відроджувалася тяма й не заговорила помста. Коли до мене повернулася пам’ять про минулі нещастя, я почав міркувати про їхню причину — про почвару, яку я створив, про гидке чудовисько, якого я випустив на світ собі ж на погибель. Мене опанував шалений гнів, коли я згадував про нього, і я жадав і палко молився, щоб монстр опинився в моїх руках і я зміг обрушити страшну та справедливу помсту на його кляту голову.

Моя ненависть не могла довгий час тамуватися безплідними жаданнями; я почав думати про найкращі способи її реалізації; з цією метою приблизно за місяць потому, як мене виписали з лікарні, я звернувся до міського судді з кримінальних справ, якому сказав, що хочу висунути звинувачення і що мені відомий убивця моїх близьких, тож я вимагаю від нього використати всю свою владу для того, щоб упіймати цього вбивцю. Суддя вислухав мене уважно й доброзичливо.

— Запевняю вас, сер, — відповів він, — я не пошкодую ні сил, ні труду, щоб схопити злочинця.

— Я вдячний вам, — відповів я. — Тому вислухайте свідчення, які я маю намір надати. Це справді страшна історія, і боюся, що ви мені не повірите; проте в істині, якою б дивною вона не була, завжди є дещо, що змушує в неї повірити. Моя розповідь буде послідовна, і до того ж у мене немає жодних підстав для брехні.

Я сказав це виразно, але спокійно; у глибині душі я ухвалив рішення переслідувати свого нищителя до самісінької його смерті, й ця мета, яку я поставив перед собою, полегшувала мої страждання і на деякий час примирила мене із життям. Отож я розповів свою історію коротко, але твердо й чітко, зазначаючи точні дати і стримуючись від проклять чи нарікань.

Спочатку суддя, здавалося, поставився до моєї розповіді недовірливо, але що далі я продовжував, то більше виявляв він уваги й інтересу; я помітив, що він здригається від жаху; а іноді на його обличчі світилася жива цікавість із домішкою сумніву. Закінчивши свою розповідь, я мовив:

— От створіння, яке я звинувачую, і я закликаю вас використати всю вашу владу, щоб схопити його та покарати. Це обов’язок судді, і я вірю та сподіваюсь, що й ваші людські почуття в цьому разі не дозволять вам ухилитися від виконання вашого обов’язку.

На таку промову обличчя мого співрозмовника помітно перемінилося. Він слухав мене навіть із певною довірою, з якою вислуховують розповіді про таємниці та надприродні явища; та коли я закликав його діяти офіційно, до нього повернулася його попередня недовіра. Проте він м’яко відповів мені:

— Я би охоче надав вам допомогу в пошуках злочинця, але те створіння, про яке ви розповідаєте, вочевидь, наділене великою силою та здатністю звести нанівець всі мої старання. Хто зможе переслідувати тварину, яка спроможна перетнути крижане море й мешкати в печерах і барлогах, куди не наважиться поткнутися жодна людина? Крім того, спливло декілька місяців з часу скоєння злочинів, і буде важко вирахувати, куди зловмисник попрямував і де зараз може перебувати.

— Я не маю сумнівів, що він ховається десь поблизу; а якщо він і справді знайшов прихисток в Альпах, то можна буде влаштувати на нього полювання, як на сарнака, і вполювати, як дичину. Але я здогадуюсь про ваші думки; ви не вірите моїй розповіді й не маєте наміру переслідувати мого ворога та покарати його по заслузі.

При цьому очі мої блиснули гнівом; суддя був збентежений.

— Ви помиляєтеся, — відгукнувся він. — Я докладу всіх зусиль, і будьте певні, якщо це буде у моїй владі, то він отримає покарання, адекватне вчиненому злочину. Але я побоююсь, судячи з вашого власного його опису, що це буде практично нездійсненним; таким чином, незважаючи на всі заходи, вас може очікувати розчарування.

— Цього не трапиться, але переконувати вас немає сенсу. Моя помста нічого для вас не означає; проте я згоден, що це негідне почуття, але зізнаюсь, воно — єдина та всеохопна пристрасть моєї душі. Гнів мій невимовний, коли я згадую, що вбивця, якого я створив, досі живий. Ви відмовляєтеся задовольнити мою справедливу вимогу; мені залишається тільки одне, і я присвячую себе, все своє життя і смерть справі його знищення.

Промовляючи ці слова, я весь тремтів; у моїй мові дзвеніло божевілля і, ймовірно, дещо надмірна суворість, притаманна, як подейкують, мученикам минулих часів. Але для женевського судді, чия голова була забита цілковито іншими думками, а не ідеями жертовності та героїзму, таке збудження дуже нагадувало божевілля. Він намагався заспокоїти мене, неначе нянька дитину, і поставився до моєї розповіді, як до марення.

— Люди, — вигукнув я, — які ви невігласи, а ще вихваляєтесь своєю мудрістю! Досить, ви й самі не знаєте, що кажете.

Я вибіг із його будинку роздратований і схвильований та усамітнився, щоб обмізкувати інші способи діяти.

Розділ 24

Я був у тому стані, коли людина не може міркувати розважливо. Я був одержимий гнівом; але жага помсти надала мені сили і спокою; вона змусила мене оволодіти собою і допомогла поводитися адекватніше й холоднокровніше в ту мить, коли мені загрожувало божевілля або смерть.

Першим моїм рішенням було назавжди полишити Женеву; моя країна, люба мені, коли я був щасливим і коханим, тепер стала мені ненависна. Я запасся грошима, прихопив також деякі коштовності, що належали моїй матері, та поїхав. Відтоді почалися мої блукання, які триватимуть, доки триватиме моє життя. Я об’їхав більшу частину планети і відчув усі злигодні, що зазвичай випадають на долю мандрівників у пустельних і диких краях. Не знаю, як я вижив; чимало разів я лягав, виснажений, на землю і благав Бога про смерть. Але жага помсти підтримувала в мені життя; я не смів померти, залишивши серед живих свого ворога.

Після від’їзду з Женеви найпершою моєю турботою було віднайти слід ненависного демона. Але в мене ще не було визначеного плану, і я довго