Читати книгу - "На запах м’яса"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я не проти, — кивнув. — А що робила, поки мене не було?
— Яйце крукове з’їла, — сказала Майка. Відкинула з лоба русяве пасмо волосся: посередині лоба — синя ямка. — Крук ударив. — Торкнулася пальцем відмітини. — Назавжди лишиться, бо інше вже попроходило.
Горох розгубився. «Та пожартував я… — хотів уже бовкнути. — Малий був, дурний… І прабабця в мене такою брехухою була — усі Капулетці знали…» Зиркнув на Майку — світиться.
— Зачекай. Розігруєш? Перше квітня? Бо ж неможливо…
— Жити дуже хотіла.
— І як? — спитав обережно. — Допомогло?
— Три дні лежала. Думала — помру. Лихоманило, нудило, вивертало. На четвертий день прокинулася — геть нічого не болить. Пігулок не п’ю вже тиждень. І не болить!
Горох забув про сюрприз. Почервонів до скронь, очі відвів.
— То ліків уже не треба?..
Майка обвила рученятами хлопцеву шию, припала до нього.
— Дурний, кульгавий, єдиний… Ніколи не поїду звідси. Тут усе моє. Дім, земля. Ти… Ти тепер не ліки мої… Моє життя.
— А ти — мої ліки, — прошепотів Горох.
І все закінчилося, як зазвичай. Жаданням, цілунками, палкими обіймами на ряднинці біля печі. Після тринадцятиденної розлуки кохалися так пристрасно, з такою жагою, що опісля обоє пити хотіли — спасу нема.
Толя подав Майці чашку з водою.
— Маню… Я там картоплю посадив, діжу вимив і… моторолер тобі купив.
Майка розреготалася, бо дуже вже кумедно в одному ряду виглядали картопля з діжею й моторолером.
— А сорок трояндових кущів?!
— Я серйозно!
— Ой!
— Та добре… Пожартував. Перше квітня.
— Перше квітня… — Майка глянула у вікно. — У круків малі дітки вже вилупилися б. Так?
— Де ти те гніздо знайшла?
— У дворі на груші.
— Ходімо, покажеш, — Горохові не терпілося покінчити із сюрпризом.
Майка вийшла на ґанок, побачила синій дирчик… Заверещала, повисла в Гороха на шиї.
— Поїхали! Поїхали!
— Куди?
— Не знаю. Поїхали! Це ж… класно так!
— Мань… Це тобі, — видав врешті. — Подобається?
Закивала, усміхнулася приголомшено:
— Такий ти, Толю… Я думала, таких уже не буває.
Капулетці день сміху не відзначали, бо дурними себе не вважали. А чого його реготати за чиїмось розкладом у спеціально відведений для того день? Як їм смішно стане, без чиїхось дозволів насміються. А зараз не час — городи! Весна рання, сонечко смалить — усі нормальні люди картоплю давно посадили, капусту-бурячки-моркву-цибульку підсаджують, сади обрізають, хати до Великодня білять. Тома Реп’яхова навколо магазину сміття зібрала, клумби влаштувала і за два дні до першого квітня причепила над магазинчиком нову вивіску — «У Томи».
Отоді-то Галаган насміявся. Побіг до магазину по горілку, коли перший день Горохів дирчик обмивали, побачив — щелепа відвалилася.
— Чуєш, Томо! — сказав кумовій дружині. — Думаєш, нам усім тут мізки повідшибало? Забули, як тебе звати?
— Краще, ніж просто «Магазин», — відрізала Тома.
— Тоді вже пиши — «У Тамари»! Чи «У Тамари Василівни», а то таке якесь дурне — «У Томи»… Ніби в тебе тут крісла-столики, кальян і марихуана, як у генделику біля річки.
— Так, Миколо! Іди, не дратуй! — психонула Тома, та коли Галаган ушився, задумалася. Дійсно. Якось дуже інтимно звучить. Якщо баба Горпина прочитає, то нормально, а як її онуки зелені-підстрелені? І їм вона Тома?
Зірвала вивіску — зараз усе переробить! «У Тамари» напише на картонці. Малювала-малювала, роздратувалася, бо вмістилося — «У Тамар». Не лишилося місця для останньої літери. Притулила вивіску до вікна так, ніби останню літеру віконна рама затуляє.
Галаган побачив — аж під кадиком залоскотало, так захотілося кумову дружину підколоти. І хоч до магазину не збирався, заскочив.
— Томо… Партнерок по бізнесу собі знайшла? — спитав.
— Яких іще партнерок?!
— Так написано — «У Тамар». Вас тут, Тамар, скільки? Штук двадцять назбирається?
Тома вхопила віник… Галаган розреготався, кулею вилетів із магазину… Не помітив клумбу, що Тома її тільки квітами засадила, — прим’яв кілька паростків… Одне слово, оперативно набирав бали для застосування смертної кари.
— Вб’ю! — крикнула Тома й побачила синій драндулет, що він нісся вулицею.
Так справно дирчав, аж баба Горпина з-за свого паркану ніс висунула.
— А це що тут у нас за новина? — здивувалася Тома.
— Толька Горох китайське барахло купив, — пояснив Галаган із безпечної відстані.
Тома придивилася, та замість Гороха побачила за кермом дівча з Лупиного хутора — червона куртка майорить, волосся віялом, усміхається. А Горох позаду. Дівча обійняв, щось йому у вухо кричить, підказує. Аби кермо не перехопив прямо перед магазином — не лишилося б на Томиній новій клумбі жодної квіточки.
— Здрасьтє! — Майка з моторолера зіскочила, слідом Горох суне. — Магазин не працює?
— Працює, — сказала Тома, а сама все очима по Горохові й Майці: то на хлопця, то на дівчину. — А чого це ви вдвох?
— Живуть вони разом. Ще із зими, — підгавкнув Галаган. Підійшов до Гороха, руку потиснув, на дирчик кивнув. — Як воно? Ще не зламалося?
Толя і Галаган лишилися біля китайського дива, Тома з Майкою в магазин увійшли, а Томі все не йметься.
— Так ти, значить, Гороха на свою голову знайшла…
— Мені шоколаду. Печива якогось — півкіла. Вівсяного чи «Зоологічного», — усміхнулася Майка.
— А чого ж від тебе парфумами французькими не пахне? На Восьме березня Францію ж для тебе купував?
— Для мене…
— Ну, Горох… — Тома печиво зважує та все про своє. — Роботящий хлопець, того не відняти. Але ж бухає…
— Не бухає…
— І давно?
— Відколи зі мною. — Майка за шоколад і печиво розплатилася, біля прилавка застигла. — Спитати хотіла… Той секонд, що в Добриках, сьогодні працює?
— Та мав би, якщо дівчата картоплю посадили.
— Дякую! — Майка до порога.
— Стій! — гукнула Тома. До дівчини підійшла. — То ти, виходить, до нас надовго?
— Назавжди, — так щиро розсміялася Майка, що Тома й собі всміхнулася.
— Оце так… Тоді до Тольки перебирайся. Нащо на дві хати дров запасати. А на хуторі дача вам буде.
— Подивимося, — відповіла Майка, побігла геть.
На порозі свого магазинчика Тома стояла разом із Миколою Галаганом. Баба Горпина прилізла, Полканова Зойка підійшла. Реп’ях
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.