Читати книгу - "Менсфілд-парк"

Після такого вияву почуттів Фанні могла б іще годину не казати ні слова; але Едмунд, трохи зачекавши, змусив її спуститися з небес на землю, мовивши:

— Але ж ти хотіла про щось зі мною порадитись?

Фанні справді хотіла поговорити про кольє, яке тепер будь-що прагнула повернути, і сподівалася, що Едмунд схвалить такий намір. Вона розповіла йому про свій візит до пасторату, і на цьому її щаслива омана розвіялася, оскільки Едмунд був так приємно вражений вчинком міс Кроуфорд, так задоволений схожістю їхніх намірів, що Фанні ясно бачила: це для нього справжня радість — «найповніша й найглибша», хоч, можливо, й дечим затьмарена. Минуло кілька хвилин, перш ніж вона змогла привернути його увагу до свого плану і почути щось у відповідь; поринувши у світлі мрії, він лише час від часу мимохіть промовляв кілька слів похвали; та коли він пробудився від своїх марень і все зрозумів, то вельми рішуче постав проти її наміру.

— Повернути кольє! Ні, люба моя Фанні, ні в якому разі. Це глибоко скривдить міс Кроуфорд. Навряд чи щось може бути неприємніше, ніж коли нам повертають річ, подаровану із щирим бажанням порадувати друга. Чому ми маємо позбавити її радості, на яку вона так справедливо заслуговує?

— Якби кольє подарували мені першій, — мовила Фанні, — я б і не думала його повертати; та якщо спершу це був братів подарунок, хіба не розумно припустити, що вона б не хотіла з ним розлучатися, якщо мені він не потрібний?

— Вона не повинна запідозрити, що кольє тобі не потрібне, чи що тобі, зрештою, неприємно його мати; а те, що це братів подарунок, взагалі не має значення, — якщо це не завадило їй запропонувати його тобі, а тобі — його прийняти, отже, не причина й для того, щоб повернути його назад. Безперечно, це кольє красивіше від мого ланцюжка і більш підходить для балу.

— Ні, не красивіше, воно взагалі анітрохи не красивіше, а мені й зовсім не личить. Твій ланцюжок настільки краще виглядатиме з хрестиком, що навіть порівняти не можна.

— Це ж на один вечір, Фанні, всього лише на один вечір, і навіть якщо це жертва — я певен, ти скоріше згодишся принести цю жертву, ніж засмутити ту, хто так потурбувався про тебе. Міс Кроуфорд дуже до тебе уважна, — звичайно, на інше ти й не заслуговуєш, і я ніколи б не подумав, що може бути інакше, — і відповісти на таку увагу тим, що можна прийняти за невдячність (бо я ж знаю, бути насправді невдячною ти не можеш) — це не годиться. Надягни кольє, як ти й обіцяла, завтра ввечері, а ланцюжок, купівля якого ніяк не стосувалася балу, нехай лишається для менш урочистих подій. Ось що я тобі пораджу. Я б не хотів допустити бодай тіні відчуження між тими двома, чию близькість мені так приємно бачити і чиї натури мають так багато спільного у своєму істинному благородстві й природній делікатності, що незначна розбіжність, спричинена хіба що нерівним становищем, не може перешкоджати справжній дружбі. Мені б не хотілося допустити, щоб бодай тінь відчуження, — повторив Едмунд трохи тихіше, — постала між тими двома, хто для мене найдорожчий на землі.

З цими словами він вийшов, а Фанні щосили намагалася опанувати себе. Вона — одна з двох найдорожчих для нього істот, і це має її підтримати. Проте інша — перша! Вона ще ніколи не чула, щоб Едмунд говорив так відверто, і хоч він сказав не більше, ніж вона давно вже помітила сама, почути про це з його вуст було для неї справжнім ударом. Усе вирішено. Він одружиться з міс Кроуфорд. Це був убивчий удар, хоч і довгоочікуваний; і Фанні довелося невпинно повторювати собі, що вона — одна з тих двох, хто для Едмунда найдорожчий у світі, перш ніж вона змогла це осягнути. Якби вона могла повірити, що міс Кроуфорд його варта, тоді було б… о, наскільки все було б по-іншому, наскільки легше було б із цим примиритися! Але він обманюється у своїй обраниці; він приписує їй ті чесноти, якими вона не володіє; усі її вади лишилися незмінними, та він їх більш не бачить. Фанні довго плакала, перш ніж змогла потамувати свій розпач; і туга, що огорнула її потому, вилилася в палких молитвах про його щастя.

Вона вирішила — оскільки вважала це за свій обов'язок — намагатися побороти все те у своїй прихильності до Едмунда, що було надмірним, майже себелюбним. Називати чи уявляти це втратою або розчаруванням було б зухвалістю, для осуду якої вона навіть не знаходила досить суворих слів. Думати про нього так, як на те має право міс Кроуфорд, було б для неї просто безумством. Для неї він за будь-яких обставин не може стати чимось більшим від друга. Чому в неї виникла така неприпустима, недозволена думка? Цього навіть уявити собі не можна. Їй слід бути розсудливішою, щоб заслужити право справедливо судити про вдачу міс Кроуфорд і щиросердо піклуватися про Едмунда.

Вона з героїчною несхитністю збиралася виконувати свій обов'язок; проте безліч почуттів, притаманних юності та її вдачі, дали їй змогу не здивуватися тому, що, попри всі ці намагання володіти собою, вона схопила аркушик паперу, на якому Едмунд почав писати до неї, немов скарб, на який не могла навіть сподіватись, і, з ніжною любов'ю прочитавши слова: «Люба моя Фанні, будь така ласкава, прийми від мене»… — замкнула його разом із ланцюжком, як найдорожчу частину дарунка. Це був перший лист, чи щось схоже на лист, що Фанні отримала від нього в житті — і, можливо, він лишатиметься єдиним; не може бути, щоб він іще колись написав до неї листа, і зміст, і стиль якого були б їй такі приємні. Жодному славетному авторові не щастило написати двох рядків, що заслужили б такої похвали, жодне відкриття не радувало так прихильного біографа. Закохана жінка уважніша від будь-якого біографа. Для неї є благословенним уже вигляд самого почерку, незалежно від змісту. Ніякі письмена, будь-коли створені людиною, не могли зрівнятися з простим почерком Едмунда. Цей поспіхом накиданий зразок красного письменства для неї був бездоганним; і таке щастя таїлося в самому вигляді перших трьох слів: «Люба моя Фанні», — що на них вона могла б дивитися вічно.

Навівши хоч якийсь лад у своїх думках