Читати книгу - "Хрест: постбіблійний детектив"

– Лавринович уже во всем сознался, – перебив фізіологічно-політичні роздуми старого душогуба Кушнірук. – Сразу на второй день после смерти Сталина вы поручили ему изготовить в кратчайшие строки несколько десятков порций ядов, имитирующих природную смерть.

– Я всегда делал ему заказ на материал. Ведь наша борьба с врагами никогда не прекращалась, – пробурмотів дідок, забившись з переляку в кут кімнати допитів.

– И кого же вы собирались отправить натуральным образом на тот свет? Вслед за Иосифом Виссарионовичем?

– Мало ли кого. У нас проблем с клиентурой никогда не было.

– А, вот так – пачками? Не поодиночке, а сразу целая братская могила. Ведь лаборанты Лавриновича вынуждены были за считанные дни дать, как минимум, годовой план.

– Мы предполагали, что после смерти Сталина международная обстановка обострится и нам, ликвидаторам, резко прибавится работы.

Самоплатову навіть сподобалося, як він вивернув тему. Акурат у руслі тодішнього поточного моменту: справді, коли Сталіна не стало, світовий імперіалізм на чолі з США та агресивний блок НАТО пішли б в атаку. А як їх зупинити в умовах не гарячої, а холодної, без застосування живої сили та техніки, війни? Тільки застосуванням спецменю до їхніх вождів і воєначальників. В умовах тієї самої холодної війни та ядерного стримування ніяких заборон на «Лабораторію Х» не накладалося.

Навпаки, вона мусила «пахати» замість усіх Збройних сил СРСР! Поки ці туполобі генерали-танкісти накопичували більше танків в СРСР, ніж в решті світу, поки вони банячили на нескінченних маневрах і ганялися за «вероятными противниками», він, Самоплатов, єдиний із генералів, мусив – силою отрутохімікатів – забезпечувати баланс сил на міжнародній арені, коли цей баланс хитався не на нашу користь. Для нього війна ніколи не припинялася. Бо третя світова, холодна, – це він. Один у полі воїн. Політичний кілер. Кремль був єдиною на планеті державою, у якій фізичне знищення політиків зарубіжних країн було визнано головним методом ведення світової війни.

От хто такий Самоплатов. А ви тепер на нього руку піднімаєте! Та його в Мавзолей треба покласти ще живим поруч із незакопаним товаришем Леніним, а ви питаєте, нащо замовляв аж дві дюжини порцій отрутохімікатів.

– Международная обстановка в условиях холодной войны постоянно обостряется. Поэтому мы были вынуждены держать в постоянной готовности необходимый запас ядохимикатов для уничтожения идеологических сорняков, – уже вголос подав висновок зі своїх стратегічних роздумів старий сокирник.

– Хватит, гражданин Самоплатов, ваньку валять, – стрепенувся молодший колега, підловивши себе на думці, що мало не повірив цьому верзінню найвизначнішого героя третьої світової.

– Борьбу с сорняками-то вы собирались производить не на территории стран агрессивного блока НАТО, а в Подмосковье? – Кушнірук замислився над сказаним і негайно звелів секретарю: – Этого заносить в протокол не надо.

Він бовкнув дурницю услід за цим старим чортом. Виходить, що поселенці Підмосков’я – сорняки. Можна й так потрактувати. За бажання.

– Я спрашиваю, а ты записывай в протокол. Сознаетесь ли вы, гражданин Самоплатов, что в сговоре с осужденным и расстрелянным гражданином Берией вы собирались проводить спецмероприятия по отравлению всех членов Политбюро ЦК КПСС средствами «Лаборатории Х» КГБ СССР и руками спецперсонала дачных поселений руководства партии и правительства во время пребывания руководителей государства в этих поселениях. И, таким образом, намеревались осуществить государственный переворот и захватить власть в СССР?

«Хороший вопрос», – тепер уже був задоволений самим собою генерал-полковник Кушнірук. Красиво сформульовано. Точно. Глибоко сказано. В десятку.

Дід мовчав. Він теж розумівся на техніці формулювання запитань на допитах КГБ. Його тішило те миле серцю словосполучення – «собирались проводить мероприятия». «Собирались, а не проводили и не провели, к сожалению. А собирались – это только намерения. А наказывают за деяния, а не за намерения».

Самоплатов радів, що про діяння вони таки не знають. Діяння – не у множині, щодо всіх членів політбюро, а діяння – в однині. Одне діяння. За тих кілька тижнів міжвладдя, коли Сталіна перенесли з Мавзолею під Мавзолей, а Жуков ще не прийшов арештовувати Берію, вони таки спробували один раз цей блискучий делікатес від Лавриновича. Не встигли нагодувати ним, востаннє в їхньому грішному житті, кляте політбюро. Але випробування провести встигли – спрацювало на відмінно. Це Лаврентій вказав на піддослідного кролика. Старший син Хрущова раптово вмер. Природною смертю. Усі дивувалися: такий молодий і здоровий, і раптом інфаркт…

Паша спустився на землю тріумфатором. П’яна юрба виїзного семінару атеїстів підкидала його у повітря, як тренера чемпіонів. Активісти вітали його, як вітають в Америці президентів. Рукостисканням – «шейк-генд». Це було з’явлення народові лідера нового типу, який не боїться йти до людей. А чого йому боятися, коли він не боїться Бога? Коли він здолав його. Щойно, перед очима втішеного тріумфом народу.

Незчувся, як у гущі народних мас опинився у палких обіймах. Міцних і масних. Від них у ніс ударило хтивим потом… Невже вона? Таки справді – це була Дануська. Власною персоною на його святі душі, якої в нього, за його глибоким переконанням, немає. Є лиш його величність тіло, з яким уміє витворяти справжні дива оця-от Мата Харі, якої він не бачив уже понад два роки. Паша щиро зрадів, бо відчув, як ідейна екстаза при одному спогляданні на неї переповзає в екстазу фізичну. Той самий потяг – статевий, – який, наче магніт, затягує у пастку цих добротних жіночих тілес. Паша, як морально стійкий комсомольський діяч, у перспективі – чудовий сім’янин. У нього росте славна дочечка, але він проходить школу життєвого гарту в комсомолі, а цей гарт передбачає для комсомольського лідера банальне трахання щораз нової комсомолки. Паша не мав репутації статевого гангстера, як його перший секретар, який на задньому сидінні свого райкомівського «бобика» перетрахав мало не весь район. Так що мало партійним квитком – перепусткою у велике життя – не поплатився, коли заліз на рівень поважних дружин партійного керівництва. На закритому бюро його роздягали догола, бо третій секретар райкому партії, якому він начебто наставив роги, стверджував, що на спині комсомольського вожака району мають залишитися сліди від нігтів його жертв, яких він ґвалтував неприродним буржуйським способом. Від подробиць старшим партійним товаришам ставало соромно за нашу молодь. Але жодних відбитків між лопатками першого секретаря не виявилося, що й вберегло його на посаді.

Паша до таких ексцесів не опускався, але марку тримав. Не те що ганявся за кожною спідницею, але й свого не упускав, дбаючи передусім про конфіденційність і