Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

Нарешті Саїд зважився кинути погляд на міністра. Ахмед саме зірвав печатку і почав читати листа. На його гладенькому лобі не проступило жодної зморшки. І враз Саїд забув свій страх і відчув себе дуже щасливим.

Він пройнявся дивною довірою до Ахмеда, якої не знав у палаці Абаки.

Верховний намісник поклав лист на коліна. Спершись підборіддям на руку, він затарабанив пальцями по губах.

Ні по чому не було видно, задоволений він чи сердитий. Раптом Ахмед мовив:

— Мені подобається твоє обличчя. Як тебе звати?

— Саїд.

— Ти — вбивця?

— Ні, пане! — пробелькотів Саїд.

Але Ахмед не взяв його заперечення до уваги.

— Мені потрібні вбивці, — тихо сказав він.

Саїд почув ці слова і проковтнув виправдання, яке ледь не зірвалося з його вуст.

— Розкажи, що говорять про Абаку.

— Я їхав день і ніч, — безпорадно відповів Саїд.

— Ти повинен розповісти мені, що говорять про Абаку!

Саїд пригадав удари й штурхани.

— Люди люблять його, милостивий пане, — сказав він здавленим голосом. Дивлячись на бліде обличчя Ахмеда з удавано байдужими очима, він раптом відчув жах. Що хоче від нього ця страхітлива людина?

— Ти — брехун, — сказав Ахмед.

Саїд змовчав.

— Це добре. — Раптом Ахмед підвищив голос: — Але мене ти не обдуриш!

Саїд здригнувся.

Враз Ахмед спитав його діловим тоном:

— Ти бачив чужинських купців?

— Так, пане! Серед них є один чоловік, високий, як велетень. Він уміє чаклувати… І потім ще красива дівчина-рабиня…

Саїд розгубився і замовк. Нащо він це каже? Зараз милостивий пан покличе своїх охоронців.

— Ти будеш служити мені, — промовив Ахмед. — А тепер іди геть!

МІСТО СТА ВОСЬМИ ХРАМІВ

Володар володарів хан Кублай, обраний на курултаї татарських князів повелителем усіх підкорених народів, імператор величезної Китайської імперії, сидів у своїй залі на троні обличчям на південь. Двері були широко розчинені, світло чотирма смугами вливалося в залу з високими мармуровими колонами. Два кремезні охоронці стежили за тим, щоб жодна людина, входячи в приміщення, не зачепила порога, бо це вважалося поганою прикметою. В передпокоях іноземних послів і купців попереджали про цей своєрідний звичай, що існував при дворі імператора. Того, хто мав нещастя зачепити високий поріг, охоронці одразу ж хапали, знімали з нього одежу і потім вимагали за неї високий викуп.

«Чао найман суме хотан», місто ста восьми храмів, як називали його татари, або Шаньту, як звалася ця літня резиденція татарських володарів китайською мовою, було залите гарячими променями літнього сонця. Будиночки і сади обліпили некруті узгір'я й розкинулись, наче клітинки на шаховій дошці по широкій долині. На зелених схилах, в затінку високих мовчазних дерев, стояли храми й павільйони. Їхні різьблені дахи були оздоблені драконами і дивовижними фігурами звірів. В місті жили ремісники з усіх кінців світу: папірники з Самарканда, шовківники з південних провінцій Китаю, ювеліри з Бухари, Багдада і Сіза, канатники з Балха й Кірмана, зброярі з Єзда і кушніри з Новгорода. Безліч купців, учених, авантюристів, ченців, комедіантів, клоунів, шаманів, астрологів і чаклунів у літні місяці, коли хан Кублай перебував у резиденції, з'їжджалася до Шаньту.

Палац було збудовано з мармуру та інших прекрасних матеріалів. Своєю величною формою і чудовими архітектурними деталями він викликав захоплення всіх, хто лише мав щастя бачити його на власні очі.

Палац стояв серед парку, оточеного муром довжиною в шістнадцять миль. На зелених луках за муром паслося десять тисяч сніжнобілих жеребців і кобил, що належали імператорові. Того, хто наважувався лякати й тривожити тварин, карали, як найгіршого злочинця. Молоко від кобил пили лише нащадки Чингіс-хана та ще кілька родин, члени яких у присутності хана Кублая звершили якийсь героїчний подвиг.

В парку теж були прекрасні, багаті луки, зрошувані численними струмками. Поміж дерев бігали олені, козулі й козли. Служники годували їх просто з рук. В клітках трималось більше двохсот соколів для полювання, яких великий хан оглядав принаймні раз на тиждень. В імператорському парку були також леопарди й інші спеціально привчені для полювання звірі.

Цього року хан Кублай побудував серед садків і гаїв розкішний дім для розваг, що своїм дахом спирався на позолочені й розмальовані колони. Навколо колон звивались крилаті дракони, теж позолочені. Дах було зроблено з бамбука. Щоб дім не завалило вітром, його закріпили двомастами шовкових линв. Про високу майстерність будівельників свідчило те, що весь дім можна було легко розібрати на частини і перевезти в будь-яке інше місце.

Володар цього багатства хан Кублай зараз сидів на троні у себе в залі, його погляд перебігав по натовпу придворних, які зібралися тут: князях, рицарях і астрологах, чиновниках і воєначальниках, сокольничих, лікарях і посланцях, одягнених, відповідно до свого положення, багатше чи бідніше; на мить затримувався на охоронцях і потім звертався до небесної блакиті. Придворні трималися з гідністю. Коли двері зачинились, у залі запала мовчанка.

В цю мить імператор помітив у смузі світла чотирьох чоловіків, несхожих одежею та обличчями на інших. Він схилився до Хіу Хенга, який стояв ліворуч від нього, і сказав:

— Вони прийшли.

Старий китайський учений хитнув головою. В напівтемному приміщенні пролунав гучний голос одного з сановників:

— Схиліть голови для молитви!

Придворні стали навколішки і нахилилися до самої землі.

— Велике небо, ти, що покриваєш усе навколо! Земле, ти, яка розкинулась під небесним шатром! Ми волаємо до вас: пошліть благословення на голову імператора! Даруйте йому десять, сто тисяч років життя!

Другий сановник дзвінким голосом продовжував:

— Хай вічне небо збереже велич і щастя його імперії! Хай дарує воно всім підлеглим імператора блага миру й щастя, і хай багатствами сповнюються їхні землі!

Придворні забубоніли:

— Хай вічне небо збереже нашого імператора! Сановники чотири рази торкнулись чолом підлоги.

Хан Кублай задумливо дивився кудись понад схиленими спинами своїх підлеглих. За знаком старшого камергера охоронці відчинили двері, і світло знову залило залу. Придворні піднялися і півколом оточили трон. Від дверей до трону лишився тільки вузенький прохід, по якому м'яким, котячим кроком пробіг приручений лев і ліг біля ніг імператора, поклавши голову на передні лапи. Хан Кублай грайливо поторсав його за гриву. Лев позіхнув, вишкіривши гострі ікла. Імператор сказав:

— У мене болить живіт.

Камергер стурбовано нахмурився і суворо мовив до одного з пажів:

— Ти хіба не чув? У його імператорської величності болить живіт. Приведи арабського лікаря!

— Хто це сказав, що мені треба лікаря?.. Виведіть лева!.. Хай прийде старий Хунан.