read-books.club » Детективи » Репортер 📚 - Українською

Читати книгу - "Репортер"

192
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Репортер" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 75 76
Перейти на сторінку:
«відчуття хазяїна»?! — з болем запитував він. — А що зроблено для того, щоб ці слова перетворити в реальність? Нічого. Скажіть мені: що таке «акція»? Гаразд, ви людина відносно підготовлена, але я проводив опит серед багатьох робітників, інженерів, і кожен відповідав: «Капіталізм, що ж іще!» Але ж «акція» — це значить «дія». Розумна дія обіцяє вигоду. Що таке — за Володимиром Далем — «вигода»? Це «користь», «прибуток», «бариш». Мене, як і кожного росіянина, перші два поняття влаштували, а «бариш», звичайно, насторожив. Подивився в Даля і це слово. Ось воно: «прибуток», «користь», «пожиток», «нажива»… Правда, — Горенков тоді всміхнувся своєю несподіваною усмішкою, — прислів’я про «бариш» у Даля сумні: «Продав на карбованець, пропив полтиник, пробешкетував другий — тільки й баришу, що голова болить»… То що ж буде антисоціалістичного в тому, що ми введемо на підприємствах «акції»? Придбав акцію свого заводу чи радгоспу, працюєш до сьомого поту — от тобі й бариш!

Тоді й винуватити не буде кого, якщо мало одержуєш — значить, сам погано трудишся… Не рахуйте гроші в чужих кишенях! Досить! Скільки можна плекати спостерігачів! Трудись добре — одержиш багато! У нас у республіці е кілька невеликих цегельних заводів, працюють на власній сировині, ось там я й почну випускати «акції»… Цегли катастрофічно не вистачає — вкладу угоду з будівельним кооперативом, візьму позику в банку і випущу акції під угоди з сільським господарством: усім радгоспам потрібна цегла, плати мені аванс і плануй на добро своє будівництво! Коли намагатися косметично підправляти те, що маємо, загубимо перебудову, починати треба заново, думати не про звіт, а про вигоду, живу справу: прямі зв’язки — промисловість, будівництво, сільське господарство, ринок… І ніяких проміжних держиморд, повна самостійність, ініціатива і госпрозрахунок…

Я спитав його про мільйон відомчих бар’єрів, Держкомпрацю, Держкомцін, Держплан, Мінфін, Держстандарт, Держконтроль… Вони ж усі вимагають схвалення, підгонки під нормативи, узгодженості не з здоровим глуздом, а з папірцями — нині діючими законоположеннями, постановами, рішеннями, інструкціями…

Горенков досадливо махнув рукою:

— Якщо йти цим шляхом, не зрушимо з місця. Ми застряємо, завжди застряємо в традиційно-звичному! Завод укладає договір з радгоспами — що ж тут протизаконного? Що важливіше: дотриматись звичної паперової проформи чи побудувати в усіх радгоспах красиві котеджі, затишні кафе, асфальтовані дороги й теплі корівники?!

(Я тоді зауважив, що слово «красиві» він виніс на перше місце; він умів бачити майбутнє; чому часом у слово «мрійник» ми вкладаємо трохи зневажливий і, в усякому разі, поблажливий смисл?)

А ще він сказав:

— У Мао Цзедуна, коли він почав свій «культурно-революційний» термідор, був лозунг: «Вогонь по штабах!» У нас ті, хто тепер вимагає термідора, ненавидять перебудову і саботують її, намагаються провести в життя свою стратегію: «Вогонь по світлих головах!» Я, коли повернуся на роботу, — він завмер на мить, потім засміявся, — правильно сказав, хоч боюся наперед загадувати, — почну боротьбу за те, щоб негайно переглянути справи восьми директорів фабрик та радгоспів, з якими я сидів… Золоті голови, а вони ліс рубають. Заздрісники написали доноси, а в будь-якому ділі — при нашій страшенній кількості заборонних параграфів — не можна не відступити від букви в ім’я блага держави… Ось тобі й тюрма… Тільки на. шкоду державі бюрократія тримається зубами за всі нормативи й затверджені параграфи: самому спокійно, а країна хай летить собі в прірву, Росія велика, летітиме довго, на мій вік вистачить, а після нас хоч потоп…

… Про індивідуальний труд:

— Іде саботаж. Повсюдно. Виконкоми спускають жорстку рознарядку: скільки, де й чого можна відкрити «проклятому приватнику». Та яка ж це в біса ініціатива? Дурневі ясно: замість десятків різних міністерств треба створити центри координації, де кооператори зможуть дістати реальну допомогу в фондах, замовленнях та протекцію від затискування бюрократії… Адже тоді бюрократія втратить права на побори, які раніше одержувала від усіх директорів будинків побуту, кафе, ресторанів, готелів — як же їй дозволити труд індивідуалів?! Це ж підписати самому собі вирок… Сервіс державним бути не може — це для мене азбука…. Сервіс може бути лише кооперативним чи індивідуальним… Будинки побуту вже давно стали приватними підприємствами, але замість того, щоб вони платили податок, держава їм нараховує зарплату… Віддати всі будинки побуту в індивідуальну діяльність, рекламувати це, заохочувати, а всіх тамтешніх директорів, заступників, бухгалтерів перевести на, договір: «Бюро послуг по організації праці». Нехай їм не оклад платять, а процент від прибутку кооператорів і широкого індивідуального сервісу… Чому телебачення досі не провело серйозної консультації для індивідуалів? Хоч раз газета оспівала труд індивідуала? Кооператора? Де там! От люди й бояться! Йде скреготлива боротьба між тими, хто в кожній людині, яка заробляє гроші, бачить «здирника», «куркуля», і прихильниками свободи кооперативної та індивідуальної праці… Історія цього протистояння тенденцій у нас стара, вікова… Це трагедія нашої історії. А хіба про це говорять? Досліджують? Ведуть дискусії на телебаченні? Співають, як соловейки про традиції, а вони ж у нас різні… Ми в республіці домовились: повернуся — зробимо таку передачу… «Відкрита трибуна, запитання й відповіді».

— А чи не попросить телебачення записати запитання й відповіді на монітор, щоб потім підредагувати?

— Тоді нехай роблять таку передачу з кимсь іншим.

Уже на вокзалі, біля вагона, він сказав:

— За якісь три роки в країні — при всіх перекосах — проблема громадянських прав близька до вирішення… Так, так, незважаючи на те що я в тюрмі відстраждав… Але ж зараз можна говориш про все, що болить! На порядку денному тепер найголовніше питання… Якщо ми його не вирішимо, нас жде страшна біда: конче потрібно по-справжньому змінити ставлення до особистості… Авжеж, саме так. Саме особистість була й буде першоосновою держави… Від того, наскільки високий престиж особистості, від того, як закон гарантує їй право на вчинок, тобто ініціативу, залежить майбутнє… Або наших дітей ждуть роки страшніші за тридцять сьомий, або ж вони будуть такі щасливі, що ми навіть і мріяти не сміємо…

Я зауважив йому, що це — аж надто загальне міркування, попросив розкрити дужки.

— Усе просто! Тепер будь-який вчинок мусить бути затверджений вертикаллю інстанцій. Поки чекатимеш дозволу, зникне бажання. З’являється пасивність і невіра у власні сили. Де закон, який гарантує моє право — Іванова, Петренка, Гогоберідзе — на те, щоб висунути свою кандидатуру на пост директора? Майстра? Депутата? Міністра? Професора? Формально десь щось є, але я кажу про гарантовану реальність становища. Люди все ще сподіваються на вказівки згори, як у нас повелося здавна. Вісімнадцять мільйонів керуючих і контролюючих, як вогню, бояться

1 ... 75 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Репортер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Репортер"