Читати книгу - "Кінець зміни"

Крок за кроком, казав він собі, лежачи без сну глупої ночі. По одному. У мене гігантські перешкоди, але й зброя моя надзвичайна.

Першим кроком стало схилити Ела Брукса винести з лікарняної бібліотеки решту «заппітів». Він їх заніс у дім брата, де мешкав у квартирі над гаражем. То було легко, бо вони все одно не були нікому потрібні. Брейді мислив їх собі як боєприпаси. Урешті знайшлася і зброя до них.

Брукс узяв «заппіти», сам, хоч і діяв за вказівками (думками-рибами), які Брейді підпустив у неглибоку, але корисну особистість Z-Боя. Він діяв обережно, намагався не повністю заволодівати Бруксом, бо в старого від того надто швидко вигоряли мізки. Він мав розумно дозувати моменти повного занурення. Це було страшенно прикро, йому дуже подобалося гуляти, відпочиваючи від лікарні, але люди почали помічати, що в Бібліотечного Ела якісь негаразди з дахом. Якщо негараздів буде забагато, його змусять припинити свою волонтерську працю. А ще гірше — це може помітити Ходжес. То буде недобре. Хай цей коп-пенсіонер колекціонує які хоче чутки про телекінез, Брейді це цілком влаштовує — але він зовсім не хоче, щоб Ходжес хоч якось прознав, що відбувається насправді.

Попри ризик розумового руйнування, Брейді повністю заволодів Бруксом навесні 2013 року, бо йому був потрібен комп’ютер у бібліотеці. Дивитися на нього можна було без повного занурення, а от користуватися — то вже інша річ. І то був короткий візит. Він лише хотів налаштувати сповіщення Google, щоб отримувати повідомлення про появу в мережі інформації зі словами «заппіт» і «гра „Риболовля“».

Кожні два-три дні він відряджав Z-Боя перевіряти ці сповіщення й повідомляти йому. Давав вказівку переходити на сайт телекомпанії ESPN, коли хтось підходив глянути, що він там дивиться. Але таке бувало нечасто, адже бібліотека була завбільшки десь із шафу, і рідкісні візитери здебільшого зазирали туди у пошуках каплиці, розташованої поряд.

Повідомлення були цікаві й інформативні. Здається, багато людей відчували напівгіпнотичний стан чи мали напади епілепсії, якщо занадто довго дивилися на демо-екран «Риболовлі». Вплив був навіть сильніший, ніж міг би вирішити Брейді. Навіть була стаття в рубриці «Бізнес» «New York Times», і в компанії через це почалися проблеми.

Проблем їм не було потрібно, адже справи в компанії й так були не дуже. Не треба бути генієм (яким вважав себе Брейді), щоб зрозуміти, що скоро або корпорація «Zappit» прогорить, або її поглине якась більша. Брейді ставив на банкрутство. Яка компанія зробить таку дурницю: викупить заклад, який виробляє ігрові пристрої, що безнадійно застаріли, а одна з ігор узагалі має небезпечний дефект?

При тому залишалася проблема, що робити з тими «заппітами», які в нього були (вони зберігалися в шафі у квартирі Z-Боя, але Брейді сприймав їх як свою власність), щоб люди на них довше дивилися. Він весь час про це думав після відвідин Фредді. Коли вона виходила, виконавши свій християнський обов’язок (не сказати, правда, що Фредеріка Біммель Лінклаттер хоч колись була християнкою), Брейді надовго й серйозно замислювався.

Потім, наприкінці серпня 2013 року, після особливо прикрого візиту детектива-пенсіонера він відрядив Z-Боя до Фредді додому.

Фредді полічила гроші, потім роздивилася діда в зеленому робочому одязі, який, зстулившись, стояв посеред її, так би мовити, вітальні. Гроші прийшли з рахунку Ела Брукса у Федеральному банку Середнього Заходу. Перші гроші, витягнуті з його скромних заощаджень, але не останні.

— Двісті баксів за кілька запитань? Так, я це можу. Але якщо ви насправді прийшли по мінет, то вам, дядьку, не сюди. Я — лесбо.

— Тільки запитання, — відповів Z-Бой. Він дав Фредді «заппіт» і показав демо-екран з рибками. — Тільки більше за тридцять секунд не дивіться. Воно… е-е, дивне.

— Дивне, кажете? — Фредді поблажливо всміхається і перемикає увагу на рибок, які плавають.

Тридцять секунд розтягуються на сорок. За вказівками, які Брейді дав Z-Бою, посилаючи його в місію (він усі ці походи називав місіями, помітивши, що це слово в Брукса асоціюється з героїзмом), це припустиме перевищення. Через сорок п’ять секунд Брукс забирає пристрій.

Фредді, моргаючи, підводить погляд.

— Уу. Та воно в голову лізе, чи не так?

— Так. Щось таке.

— Я читала в «Ігровому програмуванні», що в аркади «Star Smash» є подібний ефект, тільки для цього грати треба десь із півгодини. А тут значно швидше. Люди про це знають?

Z-Бой вдає, що не почув.

— Мій шеф хоче знати, що треба зробити, щоб люди дивилися на цей екран довше і не переходили до гри. Яка такого ефекту не має.

Фредді вперше стала вистьобуватися з російським акцентом:

— Хто ваш безстрашний лідер, Z-Бой? Ви будь маладєц і скажи таваришу Ікс, да?

Z-Бой наморщив лоба:

— Що?

Фредді зітхнула:

— Хто бос, красунчику?

— Доктор Z. — Брейді передчував це запитання, він давно знайомий з Фредді, і на це також була вказівка. У Брейді були плани на Фелікса Бабіно, хоча й доволі нечіткі на той момент. Він поки що промацував шлях. Летів за приладами.

— Доктор Z і його вірний помічник Z-Бой… — промовила вона й закурила. — На шляху до всесвітнього панування. Оце так. Я від того не стану Z-Ґьорл?

Вказівок щодо цього Брукс не отримував, то промовчав.

— Та нехай, розумію, — сказала Фредді, випускаючи дим. — Вашому шефу потрібна пастка для очей. Спосіб для цього — перетворити саме демо в гру. Це має бути нескладно. У хитрому програмуванні тут не зав’язнеш. — Вона підняла «заппіт», уже вимкнений. — Воно доволі безмозке.

— А яка гра?

— Та не питайте, дядьку. Це вже креатив. Не моя сильна сторона. Питайте в свого шефа, хай думає. У кожному разі, якщо ця штука заряджена і є хороший вай-фай, то треба поставити на неї руткіт[52]. Хочете, щоб я вам це записала?

— Ні. — Брейді виділив частину пам’яті Ела Брукса, обсяг якої стрімко зменшувався, під саме це завдання. Коли треба щось робити, хай це робить Фредді.

— Коли буде руткіт, можна завантажити початковий код з іншого комп’ютера. — Вона знову перейшла на гру в шпигунів: — Із секретної бази Зеро під полярною шапкою!

— Це йому теж розповідати?

— Ні, скажіть тільки, що треба руткіт і початковий код. Зрозуміло?

— Так.

— Іще щось?

— Брейді Хартсфілд хоче, щоб ви до нього знову прийшли.

Брови Фредді підскочили майже до самого «їжачка».

— Він з вами розмовляє?

— Так. Спочатку його важко зрозуміти, а потім звикаєш.

Фредді окинула оком свою вітальню — темну, захаращену,