Читати книгу - "Відьмак. Меч призначення"

Цірі відкрила рота, але Ґеральт міцно стиснув їй ручку, наказуючи мовчати.

— Кров за кров, кажу! — загримів товариш косоокого, гігант в оббитому латунню каптані. — Кров за кров! Цього не можна їм спустити. Спершу Фрайксенет і викрадена княжна з Цінтри, тепер купці. Боги, мститися, мститися, кажу вам! Бо як ні — то побачите, завтра, післязавтра почнуть вони людей на порогах власних домівок убивати!

— Брік вірно каже, — сказав косоокий. — Правда? А ти ж, брате, запитаю, звідки?

— З Брюґґе, — збрехав відьмак.

— А та мала — дочка?

— Дочка. — Ґеральт знову стиснув долоню Цірі.

— З Брюґґе, — нахмурився Брік. — Ото я тобі, брате, скажу, що саме твій король, Венцлав, тих потвор роззухвалює. Не хоче із нашим Ервилом зійтися, і з Віраксасом із Керака. А коли б із трьох сторін на Брокілон піти, нарешті б видавили ту мерзоту…

— Як до цього дійшло? — повільно запитав Ґеральт. — Хто знає? Хтось із купців вижив?

— Свідків немає, — сказав косоокий. — Але знаємо, що трапилося. Юнґханс, лісник, по слідах читає, наче в книзі. Скажи йому, Юнґхансе.

— Ага, — сказав отой, зі зморшкуватим обличчям. — Так воно було: купці гостинцем їхали. Наїхали на засіку. Бачте, пане, поперек шляху сосна повалена, свіжозрубана. У гущині сліди є, хочте глянути? Ну, а як купці стали, аби дерево відвалити, вистріляли їх у три миті. Звідти, із чагарника, де ота крива береза. І отамочки сліди є. А стріли, бачте, усі — мавкиної роботи, пера живицею клеєні, пір’я ликом кручене.

— Бачу, — урвав відьмак, дивлячись на вбитих. — Кілька, здається, обстріл пережили, їм горлянки перерізали. Ножами.

З-за спин солдатні, які стояли перед ним, вийшов ще один — худий і невисокий, у лосячому каптані. Мав він чорне, дуже коротко стрижене волосся, щоки сині від гладенько виголеної чорної щетини. Відьмакові вистачило одного погляду на малі вузькі долоні в коротких чорних рукавичках без пальців, на бліді риб’ячі очі, на меч, на руків’я кинджалів, що стирчали з-за пояса і з халяви лівого чобота. Ґеральт уже бачив багато вбивців, аби одразу розпізнати ще одного.

— А швидке у тебе око, — сказав чорний дуже повільно. — Воістину, багато ти бачиш.

— І це добре, — сказав косоокий. — Що бачив, нехай королю своєму розповість, Венцлав усе клянеться, що мавок убивати не слід, бо вони милі й добрі. Напевне, травневою порою до них ходить і їх трахає. Після того вони, може, й добрі. Що ми й самі перевіримо, як котрусь живцем упіймаємо.

— Та хоч би й напівживцем, — зареготав Брік. — Ну, зараза, де там той друїд? Скоро полудень, а від нього — ані сліду. Час вирушати.

— Які маєте наміри? — запитав Ґеральт, не відпускаючи руки Цірі.

— А тобі що до того? — прошипів чорний.

— Ну, навіщо відразу отак гостро, Левеку? — бридко посміхнувся косоокий. — Ми люди поштиві, секретів не маємо. Ервил присилає нам друїда, великого мага, який навіть із деревами може розмовляти. І він, ото, поведе нас у ліс, мститися за Фрайксенета, намагатися княжну відбити. Це, брате, не просто так, а карна екс… екс…

— Експедиція, — кивнув отой чорний, Левек.

— Ага. З язика в мене зняв. Тож, брате, рушай своєю дорогою, бо тут скоро має стати гаряче.

— Та-ак, — протягнув Левек, дивлячись на Цірі. — Небезпечно тут, особливо із дівчинкою. Мавки на таких дівчаток тільки й чекають. Що, мала? Мама вдома чекає?

Цірі, затремтівши, кивнула.

— Було б шкода, — продовжував чорний, не спускаючи з неї ока, — якби не дочекалася. Напевно, тоді погнала б до короля Венцлава й сказала б: ти дріадам поблажки робив, королю, й от, будь ласка, моя донька й мій чоловік — на твоїй совісті. Хтозна, може, Венцлав тоді б знову задумався про союз із Ервилом?

— Облиште, пане Левеку, — буркнув Юнґханс, а зморщене обличчя його зморщилося ще сильніше. — Нехай ідуть.

— Бувай, мала. — Левек простягнув руку й погладив Цірі по голові.

Цірі затрусилася, відсахнулася.

— Чого то ти? Боїшся?

— У тебе кров на руці, — тихо сказав відьмак.

— Ах… — Левек підняв долоню. — І справді. То їх кров. Купців. Перевіряв я, чи якийсь не вижив. Але, на жаль, мавки стріляють точно.

— Мавки? — відгукнулася тремтячим голосом Цірі, не реагуючи на потиск долоні відьмака. — Ох, шляхетний лицарю, помиляєшся. Не могли це бути дріади!

— Що ти там плескаєш, мала? — Бліді очі чорного звузилися.

Ґеральт кинув оком направо-наліво, оцінив.

— Це не могли бути дріади, пане лицарю, — повторила Цірі. — Це ж ясно!

— Га?

— Адже те дерево… Те дерево — зрубане! Сокирою! А дріади ніколи б не зрубали дерева, вірно?

— Вірно, — сказав Левек і подивився на косоокого. — Ох, яка мудра з тебе дівчинка! Занадто мудра.

Відьмак уже бачив його вузьку долоню в рукавичці, що, ніби чорний павук, повзла до руків’я кинджала. Хоча Левек не зводив погляду з Цірі, Ґеральт знав, що удар буде спрямовано на нього. Зачекав мить, доки Левек торкнеться зброї, а косоокий стримає подих.

Три рухи. Тільки три. Укрите срібними заклепками передпліччя гепнуло чорного в голову. Раніше, ніж він упав, відьмак уже стояв між Юнґхансом і косооким, а меч, із сичанням вискакуючи з піхов, завив у повітрі, розвалюючи скроню Бріка, гіганта в оббитому латунню каптані.

— Тікай, Цірі!

Косоокий, добуваючи меча, стрибнув, але не встиг. Відьмак тяв його через груди, навскоси, згори униз й одразу, застосовуючи енергію удару, знизу вгору, присідаючи на коліно, розхльостуючи жовніра кривавим «X».

— Хлопці! — заверещав Юнґханс до решти, скам’янілої від несподіванки. — До мене!

Цірі добігла до кривого бука й, наче білочка, шмигнула вгору по гілках, зникаючи в листі. Лісник послав за нею стрілу, але промахнувся. Інші бігли, розсипаючись півколом, витягаючи луки й стріли з колчанів. Ґеральт, усе ще на одному коліні, склав пальці й ударив Знаком Аард, не в лучників, бо були ті задалеко, а в піщану дорогу перед ними, засипаючи їх курявою.

Юнґханс, відскакуючи, справно вихопив із колчана другу стрілу.

— Ні! — крикнув Левек, підхоплюючись з землі з мечем у правій і кинджалом у лівій руці. — Облиш його, Юнґхансе!

Відьмак плавно розвернувся до нього.

— Він мій, — сказав Левек, труснувши головою, витираючи передпліччям щоку й рот. — Тільки мій!

Ґеральт, схилившись, рушив півколом, але Левек не кружляв, атакував одразу, діставшись до нього за два стрибки.

«А він меткий», — подумав відьмак, заледве зв’язуючи клинок убивці короткою «вісімкою», напівобертом уникаючи удару кинджалом. Він спеціально не блокував, відскочив, розраховуючи на те, що Левек намагатиметься поцілити в нього довгим, витягнутим ударом, що втратить рівновагу. Але вбивця не був новачком. Згорбився