Читати книгу - "Мерщій тікай і довго не вертайся"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це неможливо, пане. Це ж вам не домашня білизна. Це картка з жучком, який не можна...
— Я знаю про жучків усе, — обірвав він її. — Вони живучі. І я б хотів, щоб ви перенесли цього в інше середовище.
— А чому ви просто не хочете інший номер?
— Бо я чекаю на терміновий дзвінок за десять або п'ятнадцять років. Я з кримінальної поліції, — додав Адамберґ.
— Ну якщо так, — вражено відповіла жінка.
— Я чекаю на апарат за годину.
Він поклав слухавку, сподіваючись, що його жучок виявиться куди живучішим за бліх Дамаса.
37
Данґлар зателефонував якраз тоді, коли Адамберґ закінчував одягатися. Комісар відшукав штани і футболку, схожі на вчорашні. Адамберґ наразі схилявся до ідеї якогось загального одягу, щоб менше морочитися над питаннями вибору й сумісності. Та і взагалі не перейматися такими дурницями, як одяг. Однак у шафі він не знайшов жодної пари черевиків, окрім важких гірських берців, непридатних для носіння в Парижі, тож зупинився на шкіряних босоніжках, які саме зараз натягував на босі ноги.
— Я у Роморантені, — сказав Данґлар. — І дуже хочу спати.
— Ви зможете проспати чотири дні поспіль, коли закінчите обшукувати це місто. Ми наближаємося до критичної точки. Не губіть ниточку Антуана Юрфена.
— Я вже закінчив з Юрфеном. Тепер я посплю і повернуся в Париж.
— Пізніше, Данґларе. Випийте три горнятка кави і продовжуйте.
— Я вже все закінчив. Мені вистачило опитати матір, і вона нічого не приховує — навпаки. Антуан Юрфен — син Еллер-Девілля, невизнана дитина, що народилася через вісім років після Дамаса. Еллер-Девілль йому...
— Їхні умови життя, Данґларе? Бідні?
— Скажімо, посередні. Антуан працює у слюсаря і мешкає в маленькій кімнаті над крамничкою. Еллер-Девілль йому...
— Чудово. Стрибайте у потяг і розкажете мені всі подробиці, коли повернетеся. А ви просунулися щодо фізика-садиста?
— Учора опівночі я знайшов його в комп'ютері. Це Шательро. Металургійний комбінат Месле, величезний завод, розташований у промисловій зоні. Постачальник номер один для авіаліній, визнаний на світовому ринку.
— Велика риба, Данґларе. Месле — його власник?
— Так, Родольф Месле, інженер-фізик, викладач університету, директор лабораторії, начальник підприємства і ексклюзивний власник дев'яти патентів.
— Надлегка незламна сталь серед них?
— Неламка, — підправив Данґлар. — Він отримав цей патент сім років і сім місяців тому.
— Це він, Данґларе, замовник убивства і згвалтування.
— Звісно ж, він. А ще він місцевий царьок, недоторканна персона французької промисловості.
— А ми доторкнемося.
— Не думаю, що Міністерство внутрішніх справ подякує нам за це, комісаре. На кону надто багато грошей і національна репутація.
— А нам і не треба когось попереджати, особливо Брезійона. Нехай щось просочиться в пресу, і вже за два дні це лайно в житті не змиє пляму. Він посковзнеться, а потім і остаточно завалиться. Ось тоді його і схопить правосуддя.
— Чудово, — сказав Данґлар. — А щодо матері Юрфена...
— Пізніше, Данґларе, зараз на мене чекає її син.
Офіцери нічної зміни залишили на столі звіт. Антуан Юрфен: двадцять три роки, народився у Ветіньї і мешкає в Роморантені, департамент Луар-е-Шер. Уперто тримався своїх початкових свідчень, а потім зателефонував адвокатові, який порадив йому миттєво заткатися. Відтоді Антуан Юрфен сидів і мовчав.
Біля камери з'явився Адамберґ. Юнак сидів на ліжку, стиснувши щелепи. Він ледь помітно ворушив м'язами кістлявого обличчя і клацав худими пальцями.
— Антуане, — сказав Адамберґ, — ти син Антуана. Ти Еллер-Девілль, позбавлений усього. Визнання, батька, грошей. Певно, тобі щедро діставалися стусани, ляпаси і смуток. Ти також лупцюєш і рвеш. Дамаса, іншого сина, визнаного і багатого. Твій брат по батькові, якого, не сумнівайся, били не менше. Один батько — одні удари.
Юрфен і далі мовчав, кинувши повний болю і ненависті погляд на лягавого.
— Адвокат сказав тобі мовчати, і ти слухаєшся. Ти дисциплінований і покірний, Антуане. Дивні риси для вбивці. Якщо я зайду в камеру, то не знаю, чи ти кинешся до мене розірвати горло чи згорнешся клубочком у кутку. Або те й інше водночас. Я навіть не знаю, чи усвідомлюєш ти, що робиш. Ти втілюєш дію, і я гадки не маю, де твої думки. Дамас же втілює думку, а в усьому решта — безсилий. Ви обидва руйнуєте: він — думками, ти — руками. Слухаєш мене, Антуане?
Юнак затремтів, не ворухнувшись.
Адамберґ відпустив ґрати і відійшов. Йому навіть шкода було цього зболеного заляканого обличчя, як і нерозсудливої байдужості Дамаса. Батько Еллер-Девілль може пишатися собою.
Камери Дамаса і Клементини були розміщені в іншому кутку. Клементина розігрувала з Дамасом партію в покер, передаючи карти з камери в камеру по підлозі. Оскільки більше нічого не було, грали на коржики.
— Вам вдалося поспати, Клементино? — запитав Адамберґ, відімкнувши ґрати.
— Непогано, — сказала стара. — Звісно, не так, як удома, але загалом непогано. Коли вже ми з малим підемо?
— Лейтенант Фруасі проведе вас у ванну і видасть білизну. А де ви взяли карти?
— Це все ваш бригадир Ґардон. Учора ми провели хороший вечір.
— Дамасе, приготуйся, — сказав Адамберґ. — Ти підеш наступним.
— Куди? — запитав Дамас.
— Митися.
Елен Фруасі відвела стару пані, і Адамберґ підійшов до камери Кевена Рубо.
— Підведися, Рубо, ти виходиш. Тебе переводять.
— Мені й тут непогано, — сказав Рубо.
— Ти ще повернешся, — сказав Адамберґ, відімкнувши ґрати. — На тебе буде відкрито кримінальну справу за завдання тяжких тілесних ушкоджень і можливе зґвалтування.
— Дідько, — сказав Рубо. — Я лише стояв на шухері.
— Надто вже весело ти там стояв. Ти був шостим у списку. Отже, один із найнебезпечніших.
— Дідько, я прийшов сюди вам допомогти. Допомога слідству зараховується?
— Забирайся. Я тобі не суддя.
Двоє офіцерів вивели Рубо з відділку. Адамберґ зазирнув у записник. Прищі, Великі щелепи, Чутливість — Морель.
— Морелю, а хто поїхав до будинку Марі-Бель? — запитав він, глянувши на годинник.
— Ноель і Фавр, комісаре.
— Чого вони там сидять? Уже дев'ята тридцять.
— Можливо, вона не виходитиме сьогодні. Відколи брата заарештували, вона не відчиняє магазин.
— Я їду туди, — сказав Адамберґ. — Оскільки Юрфен нічого не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мерщій тікай і довго не вертайся», після закриття браузера.