Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

Йдеться про видачу фальшивих медичних довідок, перепусток, інших документів, а також про крадіжки з місця праці — як привласнення того, з чим «працювали». Найбільшу цінність як за часів радянського голоду, так і за часів окупації мали робочі місця, що в той чи інший спосіб були пов’язані із продуктами, які можна було потрохи красти.

В жандармерию я поступила на должность уборщицы. […] Проработав четыре-пять месяцев, меня рассчитали за то, что мы воровали продукты.

Свідчення жінки 1910 р. н. зі слідчої справи 1943 р.

Бабушка Оришка моя украла у німців косу. Кузня була отут (показує) і костьол здоровий, їсти варили і стояла коса німців вони нею косили. Бабушка вкрала й однесла до когось.

Жінка 1930 р. н., Луганська область

Певним чином «використання службового» чи навіть «особового» становища набувало гендерного забарвлення: йдеться про інформацію та засоби її поширення через так зване «сарафанне радіо» (плітки та чутки). Прикметно, що джерелом важливої інформації (про збирання молоді на примусові роботи, різні облави, пошуки євреїв тощо) могли бути і жінки, і чоловіки, але її поширення відбувалось саме за рахунок жіночих мереж спілкування. Ці мережі мали неабияке значення для порятунку та виживання. Однак марковані як незначущі, такі «бабські» страшні звістки часто сприймали несерйозно. Наслідком такого знецінення були криваві розправи, відправлення на примусові роботи тощо.

Дядько Ігнат прийшов: «Дівчата! Сообщіть всім, шоб розбігалися, хто куди може!» Хто в комиші, хто куди поховався. Нємці ходили по хатам, а молодьож порозходилася… Так і сиділи по три дня. Питали: «А де ваша дочка?» — «Пішла міняти хліба…» І шо? І шукай її. Так і осталися. Нікого не забрали. Із Фєніно нікого не забрали…

Микола Якович К., 1931 р. н.

Значущість жіночих інформаційних мереж не зводилась тільки до прагматичних завдань рятування тих чи інших людей. Інформація, яку жінки передавали одна одній, була важливою і в сенсі змоги «не падати духом», і в сенсі можливого вибору стратегії поведінки. Чутки про успіхи радянських військ на фронті могли вберегти людину від зради сусідів чи, навпаки, надихнути на порятунок солдатів, євреїв, щоб власне ними згодом «звітувати» перед червоними. Інші, так само освоєні ще за часів радянської влади, практики «роботи на ворога» полягали в імітації трудової активності, саботажі, свідомому неробстві, за яке, однак, можна було отримати гроші та пайок.

Набокина очень часто приносила к нам на квартиру советские листовки, а также сообщила нам о событиях на фронте. Сообщения эти она узнавала по радио или от сведущих лиц.

Зі слідчої справи вчительки В. Набокіної, м. Дебальцеве, 1944 р.

Служба в жилотделе управы сначала успокоила ее. Работать никто не хотел. Сидели грызли семечки. Шелуху сплевывали в пустые ящики письменных столов.

— Плюйте, девочки, плюйте, — говорила им Зоя Яковлевна, главбух отдела. — Только убедительно вас прошу, когда немец войдет, делайте вид, что вы работаете. Делайте вид, убедительно вас прошу.

Борис Горбатов. Непокоренные

Іще один вимір попереднього досвіду виживання полягає в тому, що спільнота підрадянської України пережила катастрофу Голодомору 1932–1933 років. Голод був ключовою подією доби, досвідом набутих і ефективних стратегій дії. Певні ресурси та стратегії були специфічно жіночими, саме вони стали підґрунтям виживання в умовах окупації. Їх мета описувалась простою формулою «їсти та годувати».

Жіночі стратегії протидії та виживання

У роки Голодомору основні жіночі стратегії протидії владі включали пасивний спротив (приховування майна, харчів тощо), активний спротив («бабські бунти») та намагання легітимно відстояти свої права. Гендерно забарвлені стратегії виживання здійснювалися через продаж та обмін жіночого майна на продукти харчування, жіночу взаємодопомогу, передачу дітей до державних сиротинців, жіноче тіло. Практично всі ці стратегії і ресурси були задіяні жінками і в роки окупації, з тим лише винятком, що дітей (зокрема єврейських) передавали не до сиротинців, а до інших сімей.

Пасивний спротив, пов’язаний із приховуванням майна та продуктів, згадано у свідченнях фактично кожної людини, яка пережила окупацію. Важливо, що ця стратегія поширювалась не тільки на власне майно, а й на майно державне чи колгоспне.

А Тунічка була депутатом облсовєта, комуністка до войны. …Когда вже в колхозі забрали всіх, їй поручили председатєльствовать. Она бачить: нємці підходять. Она взяла і все людям роздала: зерно, овці — усе роздала людям, шоб нічого не осталось у колхозі. Два года пробула під нємцами, і ніхто і слова не сказав!

Микола Якович К., 1931 р. н.

Випадки активного спротиву у формі «бабських бунтів» зафіксувала під час відступу радянська влада. Вони були пов’язані з намаганням врятувати майно, від котрого залежало подальше життя громади. Аналогічні за обставинами події за участі жінок пригадуються очевидцями картин відступу нацистів. Спроби легітимного відстоювання власних продуктів — через скарги на нацистських мародерів та місцевих поліцаїв — також зафіксовано у документах військової адміністрації та усних свідченнях.

В последние дни в некоторых районах Сталинской области, в связи с проводящимися работами по демонтажу и эвакуации оборудования шахт, а также подготовкой их к выводу из строя, имели место острые а[нти]/с[оветские] проявлення волыночного характера со стороны отдельной части рабочих и, особенно, женщин. […] Женщины, обезоружив сторожевую охрану шахты, порвали телефонную связь, отобрали взрывчатые материалы и бросили их в резервуар с водой, виключив затем злектроэнергию, взяли её под свою охрану.

З документів Галузевого державного архіву Служби безпеки України, 1941 р.