Читати книгу - "Тіні згаданих предків. Від склавинів до русинів. Прадавня Україна. Русь і походження українців"

Але в багатьох випадках термін «городяни» не можна тлумачити лише в розумінні мешканців, що проживали в межах оборонних укріплень, а застосовувати його здебільшого щодо населення округи в цілому.

Так, 1068 р. після поразки на р. Альта від половців київські люди прибігли до міста, зробили віче й вимагали зброї та коней від князя. Навряд чи організовані городяни ходили в бій без спорядження. Імовірно, у цій акції, як і в багатьох інших ситуаціях, ідеться і про мешканців міської округи, які були втягнуті у тогочасний вир подій. 1132 р. під час походу Мстислава й інших князів на Литву було вбито багато киян, бо ті не встигли йти за князем, а пересувалися вслід. Звичайно, організована військова дружина за першою командою вирушила в похід, але для підрозділів, що збиралися з мешканців різних населених пунктів, був потрібен певний час. 1135 р. під час міжкнязівського конфлікту Ярополк зібрав київських вояків, а Юрій — переяславців для боротьби із Всеволодом Ольговичем, що тоді посідав престол у Чернігові. Війська концентрувалися в київській окрузі. 1139 р., в часи продовження конфлікту, у новий похід на Чернігів Ярополк разом із родичами зібрав киян, переяславців, галичан, туровців, а також суздальців, ростовців, полочан, смолян, угрів. Навряд чи це були лише власне городяни.

1146 р. кияни клялись Ігореві: «Ты намъ князь». Наступного дня цілували йому хрест і вишгородці. Після смерті Всеволода й поховання новий князь приїхав до Києва і скликав усіх киян на Ярославів двір. Кияни зібралися біля Турової божниці й почали накладати провину на Всеволодового тіуна Ротшу і на вишгородського тіуна Тудора — тобто управителів князівської держави, яке не обмежувалося міською територією. Брат Ігоря Святослав присягся, що з боку нового князя не буде ніякого насильства, і дав їм нового тіуна. Під час переговорів він зійшов із коня, як це зробили й кияни, а потім вони разом цілували хрест. Далі Святослав узяв із собою ліпших київських мужів і поїхав із ними до брата. А інші жителі міста кинулися грабувати двір згаданого Ратші, а також двори мечників — державних виконавців, що виконували князівські рішення у його володіннях. Пізніше киянам Ігор зовсім не сподобався і вони послали до Переяслава по Ізяслава. До війська останнього приєдналися «чорні клобуки» й порошани, тобто мешканці Поросся. Туди ж прислали послів білгородці й василівці, що теж не жалували Ольговичів.

1149 р., коли Ізяслав повернувся із волзького походу до Києва, йому повідомили, що Ростилав Юрійович підбурював проти нього берендеїв і киян. 1152 р. той же Ізяслав у союзі з угорським королем Гейзою вирішили йти на галицького князя. Київський зверхник, що знову посів цей престол, зібрав усю свою дружину, війська дядька й співправителя В’ячеслава, «чорних клобуків», «ліпших» киян, усю «руську» дружину, після чого виступив у похід.

1172 р. Мстислав Ізяславич займає Київ, досягає згоди з братами, а також із галичанами, іншими князями та киянами. А 1174 р. Андрій Юрійович прислав княжити до Києва Романа Ростиславича. Його з хрестами зустрічали митрополит, архімандрит печерський, ігумени та кияни. Того ж року, коли Андрій організував похід на Київ із ростовцями, суздальцями, володимирцями, переяславцями, муромцями, новгородцями й рязанцями, до них приєдналися пізніше смоляни, багато князів та переяславці. Проти них Святослав зібрав коаліцію з 20 князів, берендеїв, мешканців Поросся, киян і «всю Руську землю».

Зафіксовано «окружну ситуацію» і щодо інших південних міст. Зокрема, коли 1121 р. були пограбовані землі навколо Белза та Червеня і велику кількість населених пунктів розорено, белжани назвали трагічну ніч злою. Звичайно, це стосувалося як міст, так і до навколишніх сіл. А коли 1097 р. Мстислав із залогою зачинився у Володимирі, з ним були берестяни, піняни, вишеговці. Навряд чи до них ставилися виключно вихідці з Берестія, Пінська та Вишеги, а не мешканці їхніх околиць. Як і в ситуації 1204 р., коли до Лешка Білого приїхали берестяни з проханням відпустити до них на володарювання Романову княгиню та її дітей. 1097 р., після осліплення свого супротивника, Давид заперся у Володимирі. Володар та Василько Ростиславичі підступили до міста й послали своїх послів до володимирців з поясненнями, що вони прийшли не брати місто, а по ворогів своїх. Пізніше, під час бойових дій, Давид, зайнявши Сутейськ і Червен, зненацька захопив володимирців. Мстислав тоді замкнуся в місті, з чого випливає, що згадані володимирці не були городянами. А 1288 р. за померлим князем Володимиром плакали всі володимирці, імовірно, і жителі передмість.

Значно більше свідчень маємо знову про галичан. 1160 р. Святослав Ольгович пішов до Вщижа на Святослава Володимировича з союзниками, серед яких були й галичани. Вони ж були серед союзників Мстислава Ізяславича, коли він 1171 р. рушив із Володимира на Київ. 11174 р. у протистоянні між Ростиславичами і Ольговичами прибічники останнього побоювалися, що супротивник може використати галичан, як і «чорних клобуків». 1235 р. на Каменець пішли галичани і болоховські князі, але були переможені. 1238 р. князі Михайло й Ростислав клялися перед Данилом, пояснюючи, що «невірні» галичани заважали їм виконувати обіцянки перед ним.

Згадуються в літописі й звенигородці. Коли 1146 р. Всеволод ходив на Галич на Володимирка Володаревича, то було спалено острог Звенигорода. На вічі мешканці міста хотіли здатися, але потім почали оборонятися й вистояли. 1128 р. в облозі Каменця брали участь Володимир із половцями, Михайло та інші князі з курянами, пінянами, новгородцями та туровцями. Звичайно, це були не лише конкретні вихідці з літописних міст, але й мешканці їх округ.

1146 р. під час протистояння Ізяслава Мстиславича з Святославом Ольговичем перший із них посилає на супротивника свого сина Мстислава з переяславцями та берендеями. 1171 р., коли Мстислав Андрійович із братами взяли Київ, розграбували його, то в цьому їм допомагала Олегова військова дружина, а також смоляни, суздальці й чернігівці. 1234 р. після протистояння було укладено мир із Володимиром та Данилом, з одного боку, й Мстиславом Глібовичем з чернігівцями — з іншого. Цікаве також літописне повідомлення 1159 р. Тоді після відступу від Білгорода половці підійшли до Юр’їва. Але багато з них були захоплені берендичами та самими юр’ївцями.

Але в писемних повідомленнях присутні й інші історичні епізоди, коли «городяни» згадуються