Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Евсун вклала Омера спати, легенько погладила його волосся і поцілувала в лоба. Нарешті в домі запанувала тиша, і вона змогла трохи перевести подих. Але її думки не давали їй спокою. Вона чекала на Еміра.
Годинник показував глибоку ніч, коли двері відчинилися, і втомлений, але все ж такий рідний силует з’явився у вітальні. Евсун кинулася до нього, обійняла так міцно, ніби боялася, що він зникне.
— Еміре, пробач мені, такого більше не повториться… — прошепотіла вона.
Емір, здивований таким теплим прийомом, на мить затримав подих, а потім погладив її волосся.
— І ти мені пробач… — відповів він. — Як Омер? Ніса його вклала?
— Я сама вклала Омера, — відповіла Евсун.
Емір кивнув, але щось у її голосі його насторожило.
— А що з Нісою?
Евсун відвела погляд.
— Я була зла і прогнала її…
Емір зітхнув і дістав телефон.
— Евсун, це неправильно.
Він подзвонив Нісі. Це трохи зачепило Евсун, але вона нічого не сказала.
— Ходімо спати, — тихо промовила вона.
— Ходімо.
Цієї ночі вони заснули в обіймах одне одного.
Наступного ранку, коли Емір збирався на роботу, Ніса прийшла до їхнього будинку.
— Доброго ранку, — привіталася вона з усмішкою.
— Доброго ранку, — відповів Емір, кидаючи швидкий погляд на Евсун. — Ніса, сталося непорозуміння. Повертайся на роботу.
Евсун мовчки спостерігала, як Ніса вдячно посміхнулася.
Коли Емір пішов, Евсун залишилася з Нісою та Омером. Їй було важко дихати, ніби повітря в домі стало важчим. Вона вирішила вийти.
— Пані Евсун, куди ви? — запитала Ніса.
Евсун не відповіла одразу, а потім тихо сказала:
— Я піду прогуляюся. Якщо Емір дзвонитиме — скажи йому.
Ніса кивнула, а Евсун швидко вийшла з дому.
Вона поїхала на пристань. Дивлячись на спокійне море, вона наче намагалася заспокоїти свої думки. Але раптом хтось підійшов до неї.
— Евсун?
Вона повернула голову.
— Озан? Це збіг?
Він усміхнувся.
— Я не вірю у збіги.
— Що ти тут робиш?
— Знову щось сталося?
Евсун опустила очі.
— Як ти здогадався?
— Ну, минулого разу ти приходила сюди, бо тобі було боляче. Тому зараз я подумав про те ж саме.
— Так…
— Хочеш розповісти?
Евсун зітхнула і почала розповідати про Нісу.
— Тепер у нас вдома працює жінка, яка доглядає за Омером…
Озан здивувався.
— І що в цьому такого? Чи ти ревнуєш?
Евсун зам’ялася.
— Учора я побачила їх на кухні… Вона тримала його за сорочку… Виявилося, що вони просто куштували торт… Але мене це насторожує. Я відчуваю щось дивне, ніби мене щось душить зсередини.
Озан задумався.
— Якщо ти так відчуваєш, то, можливо, справді є якась небезпека.
— Не знаю, що робити… Емір захищає її.
— Не хвилюйся. Все буде добре.
Евсун усміхнулася.
— Дякую тобі. Ти підняв мені настрій.
— Завжди будь ласка.
Але в цей момент з’явився Емір.
— Евсун!
Вона здригнулася.
— Емір?
Він підійшов до них.
— Що тут відбувається?
Озан хитро посміхнувся.
— То це і є той самий Емір?
Евсун відчула, що ситуація стає напруженою.
— Озане, ми вже підемо. Надобраніч.
Вона взяла Еміра за руку і повела його звідти, відчуваючи, як напруження між двома чоловіками майже відчутне у повітрі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.