Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Евсун залишилася стояти на місці, відчуваючи, як її очі наповнюються сльозами. Вона не могла зрозуміти, чому він так відреагував.

Емір не повернувся за  цілу ніч.

Ранок.

Евсун прокинулася у поганому настрої. Всередині все кипіло. Їй потрібно було на когось зігнати злість.

Вона вийшла на кухню, де Ніса саме складала посуд.

– Забирайся! Йди геть! Щоб я більше тебе тут не бачила! – різко сказала вона.

Ніса ошелешено дивилася на неї.

– Але пані Евсун…

– Я сказала – йди!

Ніса стиснула губи, глибоко вдихнула і мовчки покинула будинок.

Минуло більше години. Евсун трохи заспокоїлася, коли почула, як Омер проснувся.

Вона підійшла до нього й принесла сніданок.

– Тітко Евсун, а де Ніса? – запитав хлопчик, поглядаючи на неї великими очима.

Всередині неї щось стиснулося.

– Навіщо вона тобі? – різкіше, ніж слід, запитала вона.

– Вона такий смачний омлет готує, – відповів він.

Евсун стиснула зуби.

– Давай, і я тобі приготую.

Омер похитав головою.

– Такий тільки в неї виходив…

Евсун відчула, як її охоплює злість і гіркий смуток. Вона не знала, що більше дратувало її – відсутність Еміра чи думка, що навіть дитина сумує за Нісою.