Читати книгу - "Як народжуються емоції"

Ви навіть можете навмисно ввести себе в стан ша­леного гніву. Обвинувачений у масовому вбивстві Діланн Руф, який застрелив дев’ятьох людей на зібранні з вивчення Біблії в штаті Південна Кароліна в червні 2015 року, як виявилося, навмисно культивував свій гнів до афроамериканців протягом багатьох місяців перед тим днем, коли пішов до церкви зі зброєю. За словами Руфа, він ледь не відмовився від свого плану, бо всі там були з ним такими чемними, і він, схоже, спеціально накручував себе на цей жахливий учинок під час зборів, постійно повторюючи фрази на кшталт «Я мушу це зробити» й «Ти мусиш іти». Тому загалом моменти емоцій не синонімічні моментам, які ви не контролюєте.

Гнів є сукупністю різноманітних випадків, а не однією-єдиною автоматичною реакцією в істинному розумінні цієї фрази. Те саме стосується всіх інших категорій емоцій, пізнань, сприйняттів, а також інших типів психічних подій. Може здаватися, що ваш мозок має якийсь швидкий, інтуїтивний процес і повільніший, дорадчий, причому перший є більш емоційним, а другий — більш раціональним, але цю ідею не підтверджують неврологічні чи поведінкові підстави. Іноді ваша контрольна мережа відіграє велику роль у процесі конструювання, а іншого разу її роль менша, але вона завжди залучена, й останні випадки не обов’язково емоційні.

Чому вигадка про двосистемний мозок продовжує існувати поза межами звичайних міркувань есенціалізму? Бо більшість психологічних експериментів мимоволі увічнюють її. У реальному житті ваш мозок передбачає безупинно, і кожен наступний його стан залежить від попередніх. Лабораторні експерименти розривають цю залежність. Об’єкти дослідження бачать якісь зображення (або чують звуки), подані у випадковому порядку, і реагують на них, скажімо, натисканням кнопки. Такі експерименти підривають природний процес передбачення мозку. А в результаті виглядає так, немов мозок об’єкта видає швидку, автоматичну реакцію, за якою приблизно на 150 мілісекунд пізніше йде контрольований вибір, наче ці дві реакції походять від різних систем у мозку. Ілюзія двосистемного мозку — побічний продукт столітньої давнини, наслідок дефектного плану експерименту, та наші закони підтримують цю ілюзію[24].

Правова система з її есенціалістським поглядом на розум та мозок змішує вольовий акт (чи дійсно ваш мозок відіграє роль у контролі вашої поведінки) та усвідомлення вольового акту (чи відчуваєте ви, що маєте вибір). Неврологія мало що може сказати про різницю між ними. Якщо ви сядете на стілець, підігнувши ноги так, що пальці не торкатимуться підлоги, і стукнете собі по коліну трохи нижче від колінної чашечки, то нижня частина вашої ноги легенько смикнеться вперед. Піднесіть долоню до полум’я, і рука відсмикнеться. Підставте око під подув повітря, і ви закліпаєте. Кожен із цих прикладів є рефлексом: відчуттям, що безпосередньо веде до руху. Рефлексам у вашій периферичній нервовій системі відповідають сенсорні нейрони, налаштовані безпосередньо на рухові нейрони. Дії, що виходять у результаті, ми називаємо «мимовільними», бо через безпосереднє налаштування існує одна і тільки одна конкретна поведінка для конкретної сенсорної стимуляції.

Ваш мозок, проте, не налаштований подібно до реф­лексу. Інакше ви були б у повній владі світу, на кшталт морської актинії, яка рефлекторно атакує будь-яку рибу, що випадково зачепить її вусики. Сенсорні нейрони анемони, що отримують сигнали від світу, прямо пов’язані з її моторними нейронами для руху. Ніякого вольового акту вона не має.

Однак сенсорні та моторні нейрони людського мозку зв’язуються через посередників під назвою асоціативні нейрони, і вони наділяють вашу нервову систему дивовижною здатністю: приймати рішення. Коли асоціативний нейрон приймає сигнал від сенсорного нейрона, він має не один можливий варіант дії, а два. Він може стимулювати або загальмувати моторний нейрон. Таким чином, ті самі сенсорні сигнали можуть принести різні результати в різних випадках. Це є біологічною основою вибору, що цінується найбільше з людських надбань. Завдяки асоціативним нейронам, якщо якась риба торкнеться вашої шкіри, ви можете відреагувати байдужістю, сміхом, насильством або чимось проміжним. Часом ви можете почуватись як морська анемона, але ви маєте значно більше контролю над своїм гарпуном, ніж могли б думати.

Контрольна мережа вашого мозку, що допомагає обрати ваші дії, складається з асоціативних нейронів. Ця мережа завжди залучена, активно добираючи ваші дії; ви просто не завжди відчуваєте свій контроль. Іншими словами, ваше переживання контролю якраз цим і є — переживанням.

Ось де закон не синхронізується з наукою, через класичний погляд на природу людини. Закон визначає умисний вибір — свободу волі — як те, чи відчуваєте ви контроль над своїми думками та діями. Він не розрізняє вашу здатність вибирати — роботу вашої контрольної мережі — та ваше суб’єктивне переживання вибору. У мозку ж ці дві речі не однакові.

Науковці все ще намагаються визначити, як мозок створює переживання контролю. Але зрозумілим є одне: немає жодного наукового обґрунтування для того, щоб називати «момент без усвідомлення контролю» емоцією.

Що все це означає для закону? Запам’ятайте, що правова система вирішує питання про вину чи невинність на основі наміру: чи мав хтось намір заподіяти шкоду. Закон має продовжувати карати на основі ступеня навмисності шкоди, а не того, чи задіяні там емоції або чи відчувала людина себе якоюсь дієвою силою з волею.

Емоції не є тимчасовими відхиленнями від раціональності. Вони не якісь чужорідні сили, що вторглись у вас без дозволу. Не цунамі, що залишають руйнування на своєму шляху. Вони навіть не є вашими реакціями на світ. Вони є вашими конструюваннями світу. Випадки емоцій лежать поза межами вашого контролю не більше, ніж думки, сприйняття, переконання чи спогади. Річ у тім, що ви конструюєте багато сприйняттів та переживань і вчиняєте багато дій, і деякі з них контролюєте значною мірою, а деякі ні.

• • •

Правова система має один стандарт під назвою розважлива людина, що відображує норми суспільства, тобто соціальну реальність усередині вашої культури. Обвинувачувані оцінюються якраз за цим стандартом. Подумаймо про правовий аргумент в основі виправдання поривом пристрасті: чи скоїла б розважлива людина те саме вбивство, якби була аналогічним чином спровокована без шансів охолонути?

Стандарт розважливої людини (і соціальні норми, що за ним стоять) не просто відображений у законі — він створений законом. Це спосіб сказати: «Ось яких дій ми очікуємо від людської особистості, і ми покараємо вас, якщо ви цьому не відповідатимете». Це соціальний договір, керівництво з поведінки для середньостатистичної людини в популяції окремих індивідів. І, як усі середньостатистичні одиниці, розважлива людина є вигадкою, не застосовна точно до будь-якого окремого індивіда. Це стереотип, і він містить у собі стереотипні ідеї про «вираження», переживання та сприйняття емоцій, що є частиною класичного погляду на емоції та теорії людської природи, яка його підтримує.

Правовий стандарт, заснований на стереотипах емоцій, особливо проблематичний для рівноправного ставлення до чоловіків і жінок. Панівне в багатьох культурах переконання полягає в тому, що жінки більш емоційні та співчутливі, а чоловіки більш незворушні й аналітичні. Цей стереотип подають як факт цілі полиці популярних книг: «Жіночий мозок», «Чоловічий мозок», «Його мозок, її мозок», «Суттєва різниця», «Стать мозку», «Загадки жіночого мозку» тощо. Цей стереотип впливає навіть на відомих жінок, які мають загальну повагу. Мадлен Олбрайт, перший держсекретар США жіночої статі, писала в мемуарах, що «багато з моїх колег давали мені відчути, що я надто емоційна, і я тяжко працювала, щоб із цим