Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

——— Досить! — раптово пролунало з іншого боку.

Фіра, яка нарешті оговталася від удару, стрімко кинулася на Ланселота, штовхаючи його всім своїм масивним тілом. Її удари збили його з рівноваги, і магічний вплив зник так само швидко, як з'явився. Моя рука опустила пістолет. Я відчув, що знову повернув контроль над власним тілом. Бір теж підвівся, звільнивши мене від своєї ваги.

Зітхаючи, я сів на землю, оглядаючи свою команду. Серце ще билося у шаленому ритмі, але в душі панувала радість. Я голосно засміявся:

——— Ви точно стали сильніші! — крикнув я.

Потім перевів погляд на Ская, що стояв неподалік у вигляді Вовка. Його очі зустріли мої, але в них не було тієї люті, яку я очікував побачити.

——— Чому ти стримувався? — кинув я йому. — Ти мав битись так, наче це справжній бій!

Скай промовчав. Його очі залишалися холодними й непроникними. Він дивився на мене з якоюсь твариною мудрістю, яку мені важко було осягнути. Опустивши голову, повільно підійшов ближче до мене, наче соромлячись. Його кроки були легкими й майже безшумними. 

Коли був уже поруч, то обережно опустився на землю біля мене, схиливши свою голову мені на коліна. Я не міг залишитися байдужим. Моя рука майже автоматично потягнулася до його густої, м'якої шерсті. Я повільно провів рукою по його спині, і почув, як він тихо загарчав від задоволення. Це було гарчання, яке більше нагадувало мурчання кота, ніж вовка. Його паща трохи відкрилася, і він заплющив очі, насолоджуючись моментом.

Я мимоволі посміхнувся. Хіба можна взагалі сердитися на такого відданого і вірного друга? Він був частиною моєї команди, моїм напарником, тим, хто завжди захищав мене. І я відчув, як щось тепле і приємне прокотилося по моїм грудям.

——— Я взагалі-то теж так можу, — раптом невдоволено вигукнув Ланселот.

Його голос був різким. Я миттєво озирнувся на нього і помітив, що він був сильно роздратованим. Його заздрість виразно відбивалась в його очах. Я хотів сказати йому щось заспокійливе, але Ланселот штовхнув Фіру, яка стояла поруч, і пішов геть. Його кроки були важкими. Кожен з них відбивався глухим стуком на землі, поки він зовсім не зник за найближчим пагорбом. Я лише мовчки спостерігав за ним. Раптом у моїй голові промайнула думка: він що, ревнує?

Це було трохи абсурдно, але в той же час... мало сенс. Я знову глянув на Ская, який на той момент уже перекотився на спину, підставивши живіт, як це роблять звичайні собаки. Його морда була розслабленою. Лапи підняті догори.

Моя рука знову почала чухати його за вухом. Він гарчав від задоволення. Його хвіст бився об землю з такою силою, що здіймав пил. Вовк-перевертень, який у бою був грізною силою, тепер поводився, як звичайний домашній пес. Я мимоволі посміхнувся, спостерігаючи за ним. Це був наш з ним спільний момент і я був настільки занурений в ньому, що навіть не помітив, як поруч зі мною з’явився Санні. Його поява була настільки безшумною і раптовою, що я аж здригнувся.

——— Розважаєтесь? — запитав він, сівши поруч зі мною на землю.

Його голос був спокійним, але в ньому було щось, що насторожувало. Він спостерігав за мною, ніби вивчаючи мою реакцію. Та я лише втомлено зітхнув і кинув йому швидкий погляд:

——— Трохи, — відповів, усе ще не відриваючи руки від Ская.

Тоді Санні схилив голову набік, а потім додав:

——— Забув тобі сказати: оскільки з того боку більше немає нікого, хто міг би в разі чого взяти контроль у свої руки, то… якщо ти загинеш у грі, ти більше не воскреснеш.

Я відразу ж припинив гладити Ская. Холодний страх розлився по моєму тілу. У мене не було підходящих слів, щоб відповісти. Тому я просто мовчки подивився на Санні. Його погляд залишався незворушним, наче він сказав щось цілком буденне.

——— А як ти думав? — продовжив він, підводячись на ноги і оглядаючи моїх супутників. — Тепер для тебе все це по-справжньому. І так, я нарешті заблокував той пакет даних, з якого ти викликав чіти, оскільки їх використання також є порушенням правил гри, як і саме твоє перебування тут.

Це був ще один удар, до якого я зовсім не був готовий. Інформація від Санні зовсім збила мене з пантелику. Я сидів, не знаючи, як на це реагувати, а він, помахавши рукою на прощання, просто розчинився в повітрі. Так само раптово, як і з'явився. На душі було гидко. Я підтягнув коліна до грудей і почав вдивлятися у землю, намагаючись осмислити те, що сталося.

Чому він це робить? Невже намагається мене зламати? Хоче довести до стану, коли я здамся і сам повернусь назад у реальний світ, змирившись із поразкою? Чи, можливо, Санні просто грається зі мною, підвищуючи складність до такого рівня, де кожен мій крок стане випробуванням? Може, це був його план з самого початку?

——— Живі повинні бути серед живих, — несподівано згадалися його слова.

Але я не збирався здаватися так легко. Якщо Санні дійсно думав, що може змусити мене кинути все, він сильно помилявся. Нехай ускладнює гру, нехай кидає нові випробування — це лише додасть мені нової мотивації. Це — виклик, який я прийму. Я знаю цю гру краще, ніж будь-хто інший. Я дослідив кожен її закуток, кожну приховану стежку та побував у кожному селищі. Тож подивимось, хто кого!

——— Інвентар! — рішуче простягнув я руку вперед.

Частина моєї руки зникла, наче її поглинула інша реальність. Я відчув, як мій розум проник в інвентар, шукаючи там усе, що може стати в нагоді. Але на мій подив, інвентар був практично порожнім. Лише кілька дрібниць валялися на дні — жодних важливих ресурсів.

——— Отже, — задумався я, оглядаючи це жалюгідне видовище, — це типовий класичний інвентар … Не той, що я купив колись …

Після цього я встав і почав ходити колами, заклавши руки за спину. Ситуація була складною. Скай і Бір стежили за мною, сидячи поруч. Їхні очі були пильними, немовби вони намагалися вловити кожен мій рух. Скай навіть схилив голову на бік.

Фіра ж сиділа осторонь, зосереджено доглядаючи своє поранене крило. Її дзьоб методично ковзав по пір'ю, намагаючись очистити рану, аби полегшити біль. Вона боролася за відновлення. Напевно, сподівалася на швидке одужання, щоб знову бути готовою до польоту.