Читати книгу - "Альманах видів, Kira Night"

Частина 69. Викрадення та порятунок

Коли я поверталася з Токіо в аеропорт, я ненадовго зупинилася пообідати. Сидячи в затишному сімейному ресторанчику, я замовила собі рамен і лимонад і відкинулася на спинку дивана, чекаючи на своє замовлення.

За мій стіл підсів молодий японець і нахабно мене обійняв.

Руку забери, бо відгризу.. - загарчала я. Яка ти бойова мала! - він усміхнувся, але руку не прибрав. - Я люблю коли опираються.

Різко викрутивши його руку, я поставила його на коліна.

Вже пізно, Кіро.. - він засміявся і я зламала його руку сильним рухом.

Подивившись на себе я помітила глибокий поріз на руці, з якого сочилася зелена рідина. Я швидко побігла до виходу з кафе, а при вході стояли три чорні машини, з вікна якої за мною спостерігав, чорт забирай, лорд Лумін.

Я скучив. – сально посміхнувся чоловік. А я ні! - я швидко побігла вбік, ухиляючись від охоронців і повертаючи на вузькі вулички. Наздогнати та привезти до доків. - сказав Лумін японцеві, що вибіг слідом, і вже обтрушував зрощену руку, надів окуляри і поїхав.

Я бігла вуличками, перестрибуючи через низькі, і не дуже, паркани і майже добігла до аеропорту, як мене сильно штовхнули і я стрімголов полетіла вниз сходами до житлового району. Звалившись на землю я насилу піднялася на лікті, в моєму боці була глибока рана, з якої виливалась та сама зелена отрута. За одного стрибка біля мене опинився японець.

І навіщо лорду Луміну така тварюка, як ти? - він посміхався і шипів, його очі були жовтими з вузькими зіницями як у змії і я помітила довгий сильний хвіст з якого слизом стікала та сама зелена рідина, він був схожий на ящірку.

Вихопивши ефес з-за пояса я ухилилася від його атаки і швидким ударом відрізала його хвіст сокирою. Японець зашипів і завив настільки голосно, що в мене заклало вуха. Я відчувала як отрута потрапила в мою кров і паралізувала мої руки, але треба було бігти до літака. Опинившись біля мене, ящірка одним рухом пазурів розірвала моє горло і я, обм'якнувши, впала на землю.

 

Опритомніла я на лабораторному столі, в очі било яскраве світло. Я спробувала підвестися, але була прикута до столу металевими застібками зі сплавом аконіту, які обпалювали мою шкіру. Я підвела голову і побачила, що моє тіло, від живота до шиї, розрізане, ніби мені проводили операцію. До мене підійшов чоловік у білому халаті і я знову спробувала вирватися, на що той тільки посміхнувся, але нічого не сказав. Він запустив свої руки в рукавичках в моє тіло і дістав з грудей моє серце, яке билося в його долонях.

Чудово! Вона буде вічним донором органів. - усміхнувся він, відрізаючи серце від клапанів і я почала задихатися.

Останнє що я побачила - було моє палаюче серце в його руках, яке за пару секунд перетворилося на попіл.

 

Після цього почалися видіння.

Я лежала в ліжку з закривавленим Хамідом, якому щойно розітнула горло кігтями, а не кинджалом, як вперше.

Я горіла, спалюючи все довкола, стоячи посеред будинку батьків, і вони в агонії кричали, згоряючи.

Я криком розривала черепи всіх у комплексі, а Віктор лежав переді мною на підлозі у крові.

І воно.. чудовисько з моїх снів, чиї величезні очі я бачила щоночі. Воно дивилося на мене під водою в печері і я тонула, не в змозі спливти, втекти, битися.

Марення повторювалися по колу, іноді мінялося місце, змінювалося оточення, але я весь час убивала рідних людей. Окрім… Саллі, Лори та їх дитини. Їх ніколи не було у видіннях, ніби вони були приховані у моїй пам'яті, заблоковані, щоб не завдати їм шкоди. Вони були єдиною опорою моєї свідомості, єдиними, кого я не вбила.

 

Потім я пам'ятаю, як побачила Хаміда. Побачила вогонь у його очах, коли він захищав своїх людей від мене, і потім, коли зрозумів, що це я.

Лорд Лумін не зміг взяти ні мою кров, ні мої органи, і натомість зробив мене своєю зброєю з вилову і вбивства перевертнів. Я навіть не уявляла, скільки років я була у його владі. Луміна я вбивала найчастіше у своїх видіннях і з великим задоволенням, тож коли я побачила його затуманеним поглядом своєї свідомості, то вбила без роздумів.

А потім я відчула біль. Дикий, тваринний біль у моїй голові. Як я зрозуміла потім, вони помістили в мою голову пристрій, який мав отруїти мене аконітом і назавжди вбити, якби я вирвалася і все пішло б не за їхнім планом.

 

Останнє, що я пам'ятаю, як мене на руках тримав Хамід і плакав.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍